Навіщо нам гроші МВФ?

Сергій Кораблін 27 серпня 2016, 00:00
МВФ1

Читайте також

 Вітчизняні реформи не можуть не дивувати — під їхній акомпанемент уже виросло перше покоління незалежної України, яке тепер оббиває пороги посольств західних країн і Китаю. 

Рецепти ж реформ не змінюються. Змінюються їхні провідники. Сьогодні вони докоряють своїх попередників за незнання англійської мови.

Програма з МВФ, однак, буксує — третій її транш планувався ще минулого вересня. Але тоді не склалося в основному через бюджетно-фінансові проблеми. Потім затріщала парламентська коаліція, став очевидним провал податкової реформи, а бюджет-2016 зуміли зверстати лише під Новий рік. У січні, через війну та кризу, депутати й топ-чиновники добряче відпочили. У лютому ж парламент визнав роботу уряду незадовільною. Меморандум із ним МВФ переглядати не став.

Новий уряд здавався налаштованим рішуче. Один із перших його кроків став і найбільш радикальним — для всіх споживачів було встановлено єдину ціну на газ. Ця ринкова атака мала розблокувати програму розширеного фінансування (EFF). Тим паче що вона нас до того й не зобов'язувала. Однак МВФ цей радикалізм оцінив по-своєму — місію в Київ відправив, але грошей... не дав.

Крім цього, були й інші місії, поїздки до Вашингтона, робочі зустрічі, конструктивні діалоги та тверда переконаність в одержанні траншу в травні (червні, липні, серпні). При цьому його обсяг варіювався від початкових 1,7 млрд дол. до 1 млрд і назад. Озвучувалася можливість одержати не один транш, а відразу два. Повідомлялося, що МВФ обговорює його долю з першими особами країни.

Питання по суті

Тим часом Україна встигла не тільки посіяти, а й підняти врожай нового року. Це мимоволі змушує задуматися про те, а навіщо нам узагалі ці гроші Фонду? Підступне запитання. Особливо якщо згадати, чому ми звернулися до програми EFF.

Її узгодили в березні 2015 р., не закінчивши дворічної програми Stand-by, яка діяла тоді, оскільки з тією не заладилося: міжнародні резерви не стільки зростали, скільки скорочувалися, вільний курс гривні "вилітав" за 30 грн./дол., прискорилися інфляція та спад виробництва.

Виходом стала нова програма (EFF), у рамках якої було розширено з 17,1 млрд дол. до 17,5 млрд пакет допомоги Україні, збільшено з двох до чотирьох років строк його дії, підтримано розстрочку частини наших зовнішніх платежів.

Завдяки цьому вдалося перезавантажити відносини з Фондом, заручитися максимально тривалою його програмою, полегшити роботу з іншими іноземними партнерами. Чи були реалістичними всі положення нової програми? Навряд чи. Хоча б тому, що "амбіційність", яку так цінують у МВФ, далеко не завжди означає "реалізованість". Про це свідчить і відмова від програми Stand-by, прийнятої роком раніше.

Однак тут не менше запитань і до нас самих. Адже Меморандум про економічну та фінансову політику — формально, наш власний продукт, під який МВФ або дає гроші, або ні. З огляду на ж результати минулого року (падіння ВВП — 9,9%, інфляція — під 50% і такий самий курсовий провал гривні), фінансова підтримка для України не виглядала зайвою.

Приємна несподіванка

Однак пауза з третім траншем не спричинила видимих наслідків. Понад те, сьогодні ще треба довести, що вона чревата для України проблемами. Принаймні на це вказують наші регулятори та їхні дії.

Перше, до чого вони апелюють, — курс гривні, на стабілізацію якого Фонд власне й дає кредити. А тут, хай там як, ситуація різко змінилася: з початку року гривня зміцнилася як на готівковому, так і на міжбанківському сегментах, НБУ валюту на ринку вчисту викуповує (+1,5 млрд дол. за сім місяців), населення її охоче продає (якщо покладатися на офіційну банківську статистику), міжнародні резерви нехай повільно, але зростають, зовнішні зобов'язання уряду та НБУ виконуються повністю і вчасно.

Споживча інфляція впала до 7,9%, що дало можливість НБУ зменшити майже вдвічі свою дисконтну ставку (до 15,5%). Слідом за нею знизилися ставки міжбанківського ринку.

На цьому тлі НБУ пом'якшує валютні обмеження: знижено з 75 до 65% норму обов'язкового продажу валютної виручки, збільшено до 12 тис. грн ліміт купівлі населенням готівкової валюти, піднято до 150 тис. грн планку обміну ним валюти без пред'явлення паспорта, з'явилася можливість перераховувати дивіденди іноземним інвесторам, скорочено до одного дня строк депонування гривні для купівлі безготівкової валюти, збільшено з 90 до 120 днів строк оплати зовнішньоторговельних контрактів і т.ін.

Паралельно Мінфін повідомляє про зростання бюджетних надходжень. На 1 серпня залишки на єдиному казначейському рахунку досягали 11 млрд грн (на 22% більше, ніж на початку року). Став показувати річне зростання і реальний ВВП: 0,1% у першому кварталі та 1,3% — у другому.

При всьому цьому фінансову підтримку Україна не одержує не тільки від Фонду, а й від багатьох інших офіційних кредиторів. Мабуть, тому міністр фінансів сьогодні вже не бачить особливої потреби в транші, розглядаючи його суто як "сигнал інвесторам, що... уряд рухається в правильному напрямку".

Тим часом Держстат уже фіксує зростання іноземних вкладень у наш акціонерний капітал (+5,4% за січень—червень цього року). Отже, ніби й не криза виходить, а ідилічна пастораль. Не шкодує для неї барв і НБУ, регулярно зазначаючи, що валюту в резерви він купує "не час від часу", граючи проти ринку, а слідуючи його фундаментальним трендам (на зміцнення гривні). Оскільки ж такі тренди за місяць-два не з'являються та не зникають, наші перспективи мають бути безхмарними.

Без ретуші

На жаль, причин для такого умиротворення не видно. Адже, як свідчать останні 20 років, у кожне чергове піке наша економіка вирушає слідом за падінням світових цін на сировину. Отут ми й хапаємося за рятувальний парашут Фонду. Тим часом висхідні пориви на сировинних ринках сьогодні настільки слабкі та скороминущі, що назвати їх трендом не наважиться навіть випадковий аматор.

На рисунку наведено динаміку світових цін на пшеницю — один із найважливіших експортних товарів України. Період: січень 1996 р. — червень 2016-го. Пшеницю обрано лише як приклад. Замість неї можна взяти будь-який інший ключовий продукт вітчизняного експорту: сталь, аміак, соняшникову олію, кукурудзу, сою тощо.

У кожній із цих груп цінова амплітуда та її окремі фази по-своєму унікальні. Однак загальний профіль їхніх цінових злетів і падінь аналогічний тому, що спостерігається на ринку пшениці: провал наприкінці 90-х, відновлення після 2000-го, різкий злет у 2007–2008 рр., круте піке у 2008–2009-му, підйом у 2010-му та, нарешті, затяжний спад після 2012 р.

Сумістивши цю картину з періодами наших звернень за кредитами МВФ, можна зробити кілька простих, але дуже цікавих висновків.

Насамперед виявляється, що допомога Фонду нам потрібна виключно при падінні світової кон'юнктури на сировину. Причому обсяг його підтримки залежить від тривалості та глибини цього падіння. Так, у
1996-му, 1997-му та 1998 р. було укладено три програми поспіль — світові ціни на пшеницю тоді впали у 2,5 разу. Потреба у двох останніх програмах 2014-го і 2015 р., знову-таки, збіглася з таким самим провалом цін на зерно (2,3 разу після пікових значень у 2012 р.).

Безумовно, поточні проблеми України несуть найглибший відбиток військово-економічних втрат і витрат. Однак, якби їх не було, криза все одно виникла б через нашу сировинну спеціалізацію.

З цієї причини потреба України в кредитах МВФ зникає або взагалі відсутня при зростанні цін на сировину. Так, наприклад, було із програмою Stand-by 2004 р. при висхідному сировинному тренді. Програма тоді мала попереджувальний характер, і Україна не скористалася виділеними їй 605 млн дол.

Трохи іншою виявилася ситуація з програмою Stand-by 2010 р. Фонд її затвердив досить легко — він тоді намагався максимально локалізувати наслідки глобальної кризи 2008–2009 рр. Програми ним з цієї причини відкривалися швидко, а кредити роздавалися щедро. Із цією метою навіть було збільшено квоти країн — учасниць Фонду, щоб ті могли позичати в нього більше коштів.

Однак Україна вибрала лише два транші. Після цього програма застопорилася не в останню чергу через підйом сировинної кон'юнктури: завдяки їй відпала потреба у виконанні жорстких і непопулярних зобов'язань. Адже й без них наш ВВП у 2010 р. зріс на 4,1% і на 5,2% — у 2011-му.

Оцінка перспектив

Українська економіка не просто мала й відкрита, вона сировинна. Набір її основної продукції нехитрий: сільгосптовари, чорні метали та найпростіша хімія. От, власне, і все, чим вона цікава світу. Це помітно не тільки на зовнішніх ринках, а й на внутрішньому, тому що технологічному імпорту нам протиставити нічого — те, що було, за роки незалежності втратили, нового ж нічого не створили. Тому, коли знижуються ціни на експортну сировину, наша економіка впадає в кому: стискаються не тільки доходи та пенсії, а й національні горизонти.

Що на них сьогодні маячить? Дрібні сировинні брижі, завдяки яким ми й обходимося поки що без зовнішніх підпірок. Але чи зростатимуть ціни на сировину або ж вони продовжать знижуватися, не знає ніхто. МВФ, наприклад, не малює їм райдужних картин. Відповідно до його квітневого прогнозу, ціни на продовольство цього року впадуть на 5,6%, а наступного — ще на 0,9%, ціни на метали, відповідно, на 14,1 і 1,5%. Сільгоспсировина цього року втратить у ціні 10,3%. Наступного ж, дай боже, завмре на місці (+0,4%). Але нам і цього критично мало, тому що вітчизняна економіка оживає лише при подорожчанні сировини.

Найгірші ж перспективи на нашому традиційному ринку — чорних металів. І річ тут не тільки у втраті частини Донбасу. Країни G20 у своєму липневому комюніке спеціально зазначили глобальний надлишок потужностей з виробництва сталі. Тому розраховувати на стійке зростання її цін несерйозно, як і загальної сировинної кон'юнктури — та сама "двадцятка" відносить до головних проблем світової економіки низьку інфляцію та нестабільні ціни на сировину.

Чи стосується це України? Повною мірою. Зростання ВВП залишається символічним. При падаючій інфляції це поглиблює дефіцит бюджету. У першому півріччі він досягнув
35 млрд грн, або 13% отриманих держбюджетом доходів. Через це залишки на казначейському рахунку знижуються — їхній обсяг хоча й значний, але вже вдвічі менший, ніж на початку квітня.

Затишшя на валютному ринку — крихке. При низькій сировинній кон'юнктурі та відкритих офшорних рахунках його головним прикриттям були валютні й монетарні обмеження. Але НБУ став на шлях їхнього скасування. Отже, нинішнє сковзання гривні не дивне. Що незрозуміло, то це подальші кроки Нацбанку, тому що він продовжує вказувати на "фундаментальні курсові тренди" та опускати регуляторні затвори.

Реакцію на це населення та бізнесу легко помітити за зростаючими котируваннями долара. Чи вони його й надалі охоче продаватимуть? Залежить від нових курсових висот і того, які "фундаментальні тренди" побачить за ними Нацбанк.

У пошуках виходу

Запитання "Що робити?" риторичне, оскільки відповідь на нього всім добре відома: позбуватися сировинного вірусу. Те, що ним уражені бідні країни, ні для кого не є секретом. Як і той факт, що саме вони — незмінні пацієнти МВФ. Інша річ, що вголос про це згадувати не прийнято. Публічно кажуть про країни з ринками, що формуються.

Однак ця політкоректність не завжди доречна, тому що легко вводить в оману, натякаючи, що цим країнам треба лише копіювати манери країн з розвиненими ринками. Але те, що в них зовсім інший технологічний уклад, виробничі цикли та фінансові можливості, зазвичай не кажуть.

Недивно, що МВФ за таких умов перетворився на валютну швидку допомогу на сировинній периферії. При цьому його рецепти досить прості: менше їсти та більше працювати. Щоправда, чого не знає й сам Фонд — кому потрібна праця, коли немає попиту на її продукцію?!

Отже, пульс своїм бідним клієнтам Фонд зазвичай реанімує. Але самостійно вони починають дихати тільки у разі відновлення сировинної кон'юнктури. Коли ж та стає досить високою, пацієнти залишають програму реабілітації як цілком здорові. Але тільки тимчасово — допоки їх знову не звалить напад сировинної анемії.

Чи відомо про це МВФ? Так. Але всі дискусії на цю тему незмінно переводяться з економічної площини в... юридичну: Фонд не займається програмами виробничого розвитку, це не його профіль.

Чи знають про це в уряді та НБУ? Повинні знати. Але там дедалі частіше пов'язують наше майбутнє із… сільським господарством. Не з авіабудівниками, ракетниками або електронниками, а з аграріями. І тому сьогодні наші державні (!) банки, не знаючи, куди подіти мільярди гривень, дають їх у борг (!!)… Національному банку (!!!). За що той платить їм... по 15,5% (!) річних. А нещодавно — і всі 20%. З повітря за рахунок емісії. Отаке антикризове ноу-хау.

Одна лише халепа заводу "Антонова" на сьогодні бракує коштів для виконання зарубіжних замовлень.

Які реформи — такі й жертви

Програми МВФ не панацея, а кваліфікаційний мінімум — за образом та уявою міжнародних кредиторів. Брати участь у них Україну ніхто не змушує. Але якщо вона їх підписує, а після одержання траншу-другого різко сходить із дистанції, це згодом починає дратувати. Іноземних партнерів — через відчуття обману. Усередині країни — з тієї ж причини. А також через відсутність інших альтернатив.

Які перспективи такої політики? Відповідь очевидна: крім зіпсованої репутації, доля сировинного придатка. "Завдяки" їй, мінімальна пенсія в Україні вже становить 45 дол./місяць, що лише трохи перевищує межу бідності за визначенням ООН. Отже, якщо почне дорожчати сировина, і наші пенсії, можливо, затримаються на сьогоднішніх позначках. Ні — продовжать падати далі. Плюс підвищиться пенсійний вік. На скільки? А на скільки впадуть ці самі ціни!

На жаль, це і є, по суті, "магістральний шлях" українських реформ. Адже всі уроки криз, пройдених за чверть століття, ми звели не до боротьби за технологічні переваги, а до... відмови від них. Тому, опиняючись у черговий раз біля сировинної безодні, починаємо нарікати на безвихідність ситуації. І зіштовхуємо в неї найбільш безпорадних. При цьому не перестаємо засмучуватися безжалісністю реформ, які вимагають жертв.

Чи все так безнадійно? Та ні. Далеко не всі — покірливі статисти. Нехай і локально, але робляться зусилля, щоб витягти країну з сировинної трясовини. Наочний приклад — заборона на вивезення необробленого лісу та важка боротьба за дотримання цієї норми.

Парламентський комітет із промислової політики намагається створити агентство зі страхування технологічного експорту, аналоги якого повсюдно працюють не тільки в індустріальному світі, а й у наших найближчих сусідів. Комітет із фінансової політики шукає шляхи перезавантаження банківської системи, щоб використати її ресурс у системно важливих сферах виробництва, не задовольняючись механічними чистками НБУ.

Сенс цих ініціатив простий: забезпечити тому самому заводу "Антонова" вільний доступ до прийнятних кредитів і страхової підтримки держави. Це — мінімальний фінансовий пакет в арсеналі всіх наших конкурентів, які тотально тиснуть на вітчизняну продукцію як на зовнішніх ринках, так і на нашому внутрішньому.

Подібні проекти — можливість масового створення робочих місць не лише в наших технологічних сегментах, а й у суміжних із ними галузях. Якби ми займалися ними раніше, то, можливо, не було би проблем ні з вугільними копанками, ні з бурштиновими шурфами. Як, утім, і трагедій у Донбасі та Криму.

Та навіть ці давно перезрілі заходи наражаються на спротив. Так, за неймовірними чутками, зазначені ініціативи депутатів не підтримують Мінекономіки та НБУ. Вірити в це, звичайно, не хочеться. Адже за даними соціологів, 72% опитаних не задоволені курсом країни, зазначаючи однією з головних її проблем некомпетентність влади (79%).

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
4 коментаря
  • Yulia Osa 30 августа, 13:31 Сергій Олександрович абсолютно правий, але нажаль це крик одинака у пустелі безумства... Його ніхто не почує, тим більше ця влада, просякнута цинізмом и брехнею. Україна продається по частинах. Ніколи ми не побачимо кращого європейського життя, ніколи. В Швеції, Норвегії, Фінляндії частка держвласності в економіці понад 70%, в Україні, в промисловості менше 14%. Питання є, чому вони живуть краще від нас? Взято курс на відсталу африканську колонію. "Реформатори" очевидно не побачили, до чого призвела попередня приватизація, вони вирішили остаточно "добити" економіку і виробництво, вигнати ще тисячі людей на вулицю. Об"єктивні, проведені на звітних даних, дослідження Інституту економіки та прогнозування НАНУ показали, що абсолютна більшість приватизованих підприємств в промисловості стали працювати набагато гірше ніж до приватизації. Після цієї приватизації ми втратимо унікальні виробництва, такі як Турбоатом, який зараз дає державі мільярдні прибутки, а після - будуть лише збитки. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Песь Яков 28 августа, 00:31 Глупый вопрос. Зачем денги Мвф? Да чтобы долги отдавать. Это тупо финансовые гарантии для кредиторов. Яценюк же не отдал долги. А девятнадцатый год не за горами. Надо же чем-то платить будет. Так и придется долгами за долги. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • visusport 27 августа, 18:59 Не знаю как и кому, но мне статья нравиться. Диагноз правильный, и несмотря на кажующуюся банальность мало кому известный из власть предержащих. И не потому что автор умный а представители власти нет. Просто эти "представители" о таких вещах особо не задумываюся. Не до этого им, они текучкой заняты. Пример с экспортным агенством показателен. При существовании государственного Эксимбанка, этот банк НИКОГДА не имел комплексных программ поддержки Украинского экспорта и не имеет их и сейчас. В Вы говорите "банальность". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Василий Тёртый 27 августа, 05:45 Похоже на знаменитый анекдот про мудрую сову и ежиков. Что предприятиям нужны кредиты и инвестиции уже знают не только д.э.н. Это банальность из-за которой не стоило переводить бумагу. Интересно было бы почитать что мешает предбанкам кредитовать. (Ставка НБУ 15.5 при депозитной 22? Не смешно.) Взять хоть пример того же Антонова на case study, если ему и правда кредитов не хватает. Было бы интересно. А то как в украинских диссертация - абстрактные рассуждения из пустого в порожнее. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.67
EUR 29.50