Прагматизм економіки та економіка прагматизму

Анатолій Максюта 14 серпня 2015, 22:02
Украина

Читайте також

 

Прагматизм — філософське вчення, що трактує філософію як загальний метод розв'язання проблем, які постають перед людьми в різних життєвих ситуаціях. Об'єкти пізнання, з погляду прагматизму, формуються пізнавальними зусиллями під час вирішення практичних завдань... істина тлумачиться в прагматизмі як практична корисність. Прагматизм виник у 70-х роках 19 століття в США.

(Енциклопедичний словник)

 

 

Нещодавно в Києві було представлено дослідження "Політика економічного прагматизму", підготовлене групою експертів, які мають значний досвід наукової та практичної діяльності як в Україні, так і за кордоном. Автор статті є натхненником і координатором цієї роботи, реалізуючи ідеї, які виникали в ході багаторічної праці в економічному блоці уряду, але не сприймалися офіційною економічною ідеологією.

У цій статті від імені авторів дослідження хотів би роз'яснити читачам DT.UA основні його результати та висновки, а також суть "Політики економічного прагматизму" (ПЕП) як практично корисного підходу до вирішення соціально-економічних проблем України в нинішній критичній ситуації.

Чому прагматизм?

Ми поставили собі фундаментальне запитання: чому Україна, яка, здобувши незалежність, має порівняно кращий з усіх країн колишнього Союзу економічний потенціал для розвитку, у результаті користування цією незалежністю практично її втрачає, скочуючись у категорію країн із примарними перспективами? Чому освічений, працьовитий народ, гідний бути серед народів, які визначають шлях розвитку людства, сьогодні є однією з найбідніших націй Європи?

Аналізуючи історію економіки незалежної України, ми дійшли висновку, що безпрецедентна втрата потенціалу країни відбулася з низки причин, з яких слід було б виокремити три основні:

— неправильна модель розвитку;

— недолуга система управління, вірніше, її відсутність як такої;

— невір'я у власний народ, постійний пошук чужого досвіду замість генерування власного.

Зміна моделі

Що стосується моделі економічного розвитку, то складається враження, що українські політичні та бізнес-еліти взагалі не уявляли, як організувати продуктивне використання величезного потенціалу, який дістався від радянської системи. Частина з них продовжувала виробляти продукцію по-радянському, не переймаючись, куди її продавати та хто це купуватиме через 10–15 років. А коли їхньої продукції вже ніхто не купував, то зверталися до держави по допомогу, не маючи ні коштів, ні власної стратегії розвитку. Інші почали жити по-новому, по-ринковому: купити та продати все, що можна, не переймаючись, що в країні вироблятиметься через 10–15 років.

А щодо споживання, то всі стали споживати західну продукцію, починаючи з менеджерів і закінчуючи автомобілями, побутовою технікою, медичними послугами, вищою освітою і відпочинком. При цьому відсутність бачення майбутнього замінялася ринковою риторикою та лавіруванням між Заходом, який давав гроші, та Росією, що поставляла дешеві енергоресурси й залишалася ринком для переробних галузей.

У результаті сформувалася пасивно-реактивна модель, яка формулюється так: "Все найкраще створюється та виробляється за кордоном, і ми готові та хочемо це купувати, продаючи те, що дано нам від природи або створено попередніми поколіннями".

А оскільки все найкраще знаходиться за межами країни, то й гроші від заробітку виводилися за кордон і працювали на економіку інших країн, будучи інвестованими в активи або витраченими на відпочинок або освіту. Частина із зароблених грошей поверталася в країну для скуповування активів нижче від їхньої реальної вартості, яка була названа "приватизацією". Потім ці активи перепродувалися, у тому числі західним або російським компаніям, як це відбувалося в банківському, металургійному та інших секторах.

Іншим каналом надходження грошей в Україну були так звані спекулятивні інвестиції. Це фінансові інвестиції з високим ризиком, однак і з високою дохідністю. Суть проста: ресурс купується в країнах, де низька відсоткова ставка, і продається там, де вона вища. Щоб вона трималася на високому рівні, у країні має бути або висока інфляція, або високі ризики вкладення, що ми й спостерігаємо в Україні. Щоб продавати ці фінансові ресурси, був створений ринок держоблігацій, роздрібного кредитування та роздрібної торгівлі. Ну, а щоб було що купувати за кредити, потрібні товари. Оскільки усередині виробляються переважно продукти харчування, то решта, включаючи енергоносії, імпортується, створюючи дефіцит торговельного балансу, отже, і поточного рахунку платіжного балансу. Поки світовий ринок зростав, схема працювала: в Україну заходили фінансові інвестиції, з допомогою фінансового рахунку покривався дефіцит поточного рахунку. Але під час криз ці спекулятивні гроші йдуть, і країна залишається із загрозливим дефіцитом платіжного балансу, який або покривається грошима МВФ, або оголошується дефолт. Це те, що ми маємо сьогодні. А далі йде програма з МВФ, яку виконати важко, а іноді й небезпечно з соціальної точки зору.

Така модель працювала й нині працює в нашій країні з поправкою на воєнні дії, які значно підвищили ризики для інвесторів, отже, і вартість запозичень, зробивши їх фактично неможливими, крім кредитів МФО й донорів. У сухому залишку від такої моделі країні залишаються: високий державний борг, який підбирається до рівня ВВП, деградація промисловості, яка за заявою Мінекономрозвитку падає вже 35 місяців, і зниження реальних доходів населення (мінус 23,5% за перший квартал цього року), високі інфляція (понад 40%) і дисконтна ставка НБУ (30%). При таких параметрах економіка не може розвиватися, оскільки фактори зростання ВВП — інвестиції, споживання та експорт — мають негативну динаміку.

Прагматичний погляд показує, що подальша експлуатація цієї моделі призведе не до розвитку, а до виникнення нових дисбалансів і криз.

Чи може країна жити так далі? Може. Можливо, колись ми дочекаємося економічного зростання після остаточного падіння та досягнення "дна". Але це зростання буде 2–3% стосовно "дна", а якщо сприятиме ситуація на міжнародних ринках — не більш як 5%. Однак історія показує, що це зростання іде в мінус під час чергових глобальних або локальних криз, які неминучі. Адже економіка України після кризи 2008–2009 рр. так і не досягла докризового рівня. Таке зростання не дасть змоги Україні наблизитися не тільки до провідних світових держав, а навіть до своїх сусідів за рівнем ВВП на душу населення. Понад те, ми будемо постійно відставати, переміщаючись у категорію бідних країн з незрозумілими перспективами.

Що пропонується?

Змінити модель розвитку економіки, а відповідно, країни в цілому. В основі нової моделі пропонується поставити опору на власний потенціал та активне використання переваг глобального ринку. Ця модель має бути активною, і ми для себе сформулювали її так: "Усе найкраще створюється та виробляється в нас, і ми готові це продавати, купуючи за кордоном лише те, що нам потрібно, але виробляти невигідно або неможливо".

Що потрібно, аби ця модель запрацювала? По-перше, треба змінити точку докладання реформ, які відбуваються в країні. Замість реформ для одержання фінансування на покриття дефіцитів потрібні реформи для генерування та приходу інвестицій. Це не гра слів, а зовсім інша політика.По-друге, потрібно змінити характер та якість фінансових ресурсів, які приходять в економіку або генеруються всередині країни. Замість спекулятивних і реанімаційних пропонується впровадити модель, яка залучала б виробничі інвестиції в основний капітал і стимулювала інновації як джерело економічного зростання.

Інакше кажучи, у найближчі 5–10 років збільшення інвестицій у капітал повинно стати національним пріоритетом і критерієм успішності діяльності економічного блоку, та й усього уряду. Тоді питання захисту прав власності, боротьби з корупцією, економізації зовнішньополітичної діяльності або валютно-кредитної політики перестануть бути окремими реформами з неясними цілями для тих, хто їх здійснює. Вони стануть природними елементами загальної програми реформ, спрямованої на те, щоб інвестору було в Україні зручно й прибутково, щоб він сюди йшов і хотів тут залишитися. А якщо вагається, то взяти його за руку та привести, запропонувати стимули, кращі, ніж у наших сусідів і конкурентів. Нам можуть заперечити, що стимули — це погано, це веде до порушення конкуренції та корупції.

Звичайно, можна чекати, коли вся Україна за помахом "невидимої руки" раптом перетвориться на "єдину вільну економічну зону" у результаті дерегуляції, стабілізації та приватизації. Але за багато років такої політики не перетворилася. Чому? Тому що це — теорія, а життя показує, що, наприклад, ВЕЗ у Закарпатті ледь не перетворилася на автомобільний кластер. Якби в 2005 р. "героїчно" не скасували пільги для інвесторів, намагаючись "створити рівні умови ведення бізнесу для всіх", то, дивись, сьогодні автомобільною державою була б не Словаччина, а Україна. А жителі цього краю не контрабандою займалися б, а на складальній лінії трудилися б і називалися б інженерами та робочою інтелігенцією з хорошою зарплатою.

Може, це мої фантазії? Але от факт незаперечний. Ми пам'ятаємо епопею зі скасуванням експортного мита на насіння соняшнику. Як нам настійно пояснювали, цим ми створюємо бар'єри в торгівлі. Встояли та створили цілу галузь із виробництва соняшникової олії, в якій ми нині лідери як у виробництві, так і в експорті. І в цю галузь із задоволенням вкладають й іноземні інвестори. А якби не вистояли? Тоді лідером у цій галузі стала б інша країна, а ми — сировинним придатком. Висновок, який базується на історичному досвіді інших країн, такий: якщо ви хочете щось розвивати, то розвивайте. Але для цього потрібні не голі теоретичні викладки, а конкретні інструменти, інститути та стимули. Інвестори приходять не на слова, а на справи.

Що ми пропонуємо розвивати відповідно до "Політики економічного прагматизму"? Для визначення пріоритетних напрямів ми застосували абсолютно новий підхід, який раніше в нас не практикувався.

Зараз ми чуємо, що пріоритетами уряду є сільське господарство, інфраструктура, енергетика та приватизація. Так було й раніше, але виникало запитання: а решта не буде розвиватися? Відповідали: буде, але потім, коли ці розів'ємо, — на всіх грошей не вистачає. Після демонстрацій і пікетів під Кабміном до пріоритетних галузей додавалися металургія, хімічна й вугільна галузі та... всі інші. Пріоритетами ставало все, втрачався сенс приоритизації. На цьому все закінчувалося.

Що пропонує ПЕП? Виокремити два основні критерії пріоритетності: висока додана вартість у випуску продукції та висока питома вага експорту. Ці показники очищаються від природної ренти та держсубсидій. У результаті всі види економічної діяльності країни розбиваються на чотири групи. Ми їх назвали:

1. Стратегічні лідери.

2. Перспективні лідери.

3. Поточні лідери.

4. Проблемні сфери.

Такий підхід став результатом ретельного вивчення досвіду країн, які домоглися високих темпів економічного зростання та зберігають їх упродовж тривалого часу. Критерії допомагають основним двигуном економічного зростання зробити інновації, а джерелом — людський капітал. Вони прозорі та зрозумілі, що істотно знижує ризики корупційності при їхній підтримці.

Для кожної з груп ми пропонуємо свою політику розвитку, стимулювання та підтримки з боку держави. Не може бути однакової політики стосовно сфери ІТ (стратегічні лідери) і вугільної промисловості (проблемні сфери). Але політика має бути щодо всіх. Наш підхід не залишає "мертвих зон". Державі приділяється ключова роль у визначенні стратегії та підтримки пріоритетів.

Про державу та управління

Тепер про систему управління. Що ж до загальних питань реформи управління, то автори дослідження вважають, що реформи, розпочаті в рамках реалізації Угоди про асоціацію з ЄС, досить повно охоплюють питання створення умов для бізнесу та інвестицій, включаючи питання гарантування прав власності й боротьби з корупцією, технічного регулювання. Без вирішення цих питань жодна економічна політика не може бути реалізована, крім тієї, яку можна визначити як "ніяка".

Тому в дослідженні більше уваги приділяється питанням управління інвестиційним процесом в Україні. Адже недостатньо визначитися з пріоритетами, важливо знайти кошти на підтримку цих пріоритетів і мати механізми й інструменти, через які ці кошти будуть спрямовані на конкретний інвестиційний проект. Не маючи можливості розглянути детально, зупинюся тільки на найважливіших пропозиціях.

Документ пропонує струнку систему управління інвестиційним процесом. Вона включає технологічні й економічні передбачення, стратегічне планування, органи управління інвестиційним процесом, інструменти та механізми, об'єднані в Державну корпорацію розвитку — систему дослідних і фінансових інституцій (установ розвитку), покликаних як здійснювати пошук об'єктів інвестування, так і реалізовувати ці проекти. Адже в Україні відсутні не лише кошти на здійснення інвестиційних проектів, а й самі проекти, підготовлені за міжнародними стандартами, які могли б бути прийняті до фінансування за рахунок як зовнішніх, так і внутрішніх ресурсів. Це гальмує надходження коштів, у тому числі міжнародних. Ми переконані, що держава повинна вирішити це питання через спеціальні установи, які допомагали б готувати ці проекти, і Державний банк відновлення та розвитку, який здійснював би їхню експертизу у тому разі, якщо йдеться про держпідтримку.

Друга та основна функція банку розвитку — кредитування процесу структурних змін економіки з метою перетворення її з аграрно-сировинної на високотехнологічну. Основне завдання: усе, що можна переробити та експортувати з високою доданою вартістю, має бути перероблене в Україні. Але потрібно зрозуміти, що з нашою нинішньою комерційною банківською системою не тільки структурних змін, навіть оборотних засобів не прокредитуєш. А для розвитку нових галузей і модернізації старих, але перспективних потрібні кредити не під 30–40% річних, а під 5–8%, що відповідає рівню рентабельності, а не рівню інфляції. Природно, ресурси, які будуть формуватися під ці кредити, мають бути не депозитами населення, які, по-перше, дорого коштують, а по-друге, ними не можна ризикувати (а це те, що нині роблять комбанки, створюючи фінансові кризи).

Ризики має взяти на себе держава, яка повинна надати й ресурси. Але для цього потрібно змінити державну фінансову політику й державні фінансові інститути, куди мають бути вбудовані елементи так званого дирижизму та індикативного планування, тобто активної ролі держави у визначенні пріоритетів та їхньому фінансовому стимулюванні. Ця політика застосовувалася в таких країнах, як Франція, Туреччина, Індія, Індонезія, що дало їм змогу сформувати свої пріоритети та домогтися високих темпів економічного зростання. Її елементи застосовувалися і в нашій країні на початку 2000-х, коли НБУ видавав цільові кредити комерційним банкам на кредитування інвестиційних проектів.

Однак ключовою проблемою фінансового сектора стала втрата довіри основного інвестора — населення. Кошти населення — основний інвестиційний ресурс держави, але для його залучення в економічний оборот потрібно, щоб громадяни, по-перше, мали цей ресурс, тобто були заможними, а по-друге, щоб існували механізми інвестування, крім банківських вкладів. І тут ми пропонуємо звернути увагу на практику "народного капіталізму", коли підприємства продаються не лише місцевим олігархам або транснаціональним корпораціям, а й громадянам своєї країни, які починають брати активну участь в управлінні цими підприємствами. Але для цього потрібний якісно інший рівень розвитку фінансового ринку та фінансових інститутів.

Про людину

І нарешті, про найголовніше — про людину. Розробляючи "Політику економічного прагматизму", ми дійшли висновку, що головною помилкою та причиною невдач попередніх програм було неправильне ставлення до людей. Чомусь нам нав'язували думку, що найкращий реформатор той, хто здійснює непопулярні реформи. Це — абсурд. Успішними можуть бути лише ті реформи, які підтримуються громадянами країни, де вони здійснюються. Отже, вони мають бути популярні за визначенням. Інше питання, що для цього їх необхідно докладно пояснити людям. Люди повинні розуміти, чому та на який час їх закликають затягти паски, та що вони одержать завтра або через десять років реформування. Якщо цього немає, реформи не будуть успішними.

Другий висновок полягає в тому, що якщо метою будь-яких змін у країні є не збільшення добробуту людини, а різноманітні дерегуляція, стабілізація, приватизація або модернізація, то все закінчиться соціальним популізмом як наслідком відсторонення людини від економічних процесів.

Ми пропонуємо подивитися на людину не як на об'єкт боротьби з бідністю, а як на найцінніший ресурс для перетворень, як на об'єкт інвестицій, які дають незрівнянно більший дохід, ніж будь-які інші. Це — національний ресурс!

Для цього людина повинна мати роботу та соціальні умови, які дозволяють реалізуватися та принести користь суспільству. Останнім часом у суспільстві непомітно укорінюється культ бідності та засуджується багатство. Це небезпечно і з економічної, і з політичної точок зору. Адже бідна людина залежна від держави або від того, хто їй благодіє. А з залежними людьми не побудувати незалежної держави. Щоб люди були незалежними, вони повинні мати роботу та заробіток. Тоді вони не продаватимуть своїх голосів за "пакет гречки". У цьому ми бачимо економічний прагматизм стосовно людини. Реалізація "Політики економічного прагматизму", за розрахунками авторів, дасть можливість подвоїти ВВП країни за десять років, а його показник на душу населення потроїти — із 3 тис. дол. у 2014 р. до 9 тис. — 2025-го.

Саме дослідження містить безліч цифр, таблиць і деталей, якими ми вирішили не перевантажувати читачів, зупинившись тільки на найважливішому та істотному. Повністю дослідження доступне на сайті Інституту суспільно-економічних досліджень, де з ним можна ознайомитися.

Висновок

І нарешті, останнє запитання, яке нам ставлять: навіщо ви це написали? Це політичний проект? Хто це виконуватиме і як до цього ставиться офіційна влада? Відповідь така: це не політичний проект. Це громадська ініціатива групи експертів, які мають певні знання та досвід у різних сферах діяльності й небайдужі до того, що відбувається з економікою України. Як громадська організація, автори дослідження хотіли б об'єднати навколо ідей, викладених у ньому, тих, хто з цими ідеями згодний і готовий їх здійснювати. Чи будуть це асоціації виробників, торговців, фінансистів, політичні сили або громадські об'єднання, учені чи експерти — ми будемо раді організувати спільне обговорення проблем і вироблення рішень. Єдина умова: підхід має бути прагматичним з погляду суспільних інтересів.

Що ж до позиції офіційної влади, то це питання передусім до уряду. Ми розуміємо, що КМУ має інший обсяг інформації та зобов'язань. Але хотіли, щоб уряд сприйняв цю політику та на її основі розробив прагматичну стратегію прискореного економічного розвитку й підвищення добробуту українців. І готові в цьому допомогти. Якщо це станеться, вважатимемо, що автори зробили свій внесок у побудову успішної та багатої України. Вибір за нами.

 
Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
8 коментарів
  • Gennadiy Tolstyh 20 августа, 13:10 Поддерживаю прагматизм и модель г-на Максюты - мысли и пути правильные, остается один вопрос без ответа КТО все это будет делать? Основная проблема в Украине - это чиновники не имеющие ни какого смысла в выполнении своих служебных обязанностей, кроме неправедных действий, с которыми все пытаются бороться... Решить проблему СМЫСЛОВ для чиновников, бюджетников, бизнеса и всего общества готова ТРЕТЬЯ СОЛИДАРНАЯ МОДЕЛЬ ЭКОНОМИКИ (Т-модель), но правительство и многие эксперты мечтают о новых, неподкупных, честных, образованных кадрах, а это, как показывает практика тупик. Новые кадры становятся простым жертвоприношением старой коррумп. модели. Поэтому и правительству и экспертам и обществу необходимо лоббировать переход на новую, инновационную Т-модель, тоже предлагаем и г-ну Максюте. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Valeri Borzunov 18 августа, 08:26 Статья в принципе мне понравилась.Но остался какой то осадок недосказанности, не точности формулировок, отсутствия механизма реализации. Аргументирую. 1. Модель экономики действительно надо менять, хотя трудно назвать моделью то, что делается в Украине. Новая модель должна базироваться на стратегии совместного устойчивого развития Украины на Евразийском континенте и ликвидации статуса буферной территории. 2. Второй составляющей новой модели должен быть проект базовых реформ (в т.ч. децентрализации), обеспечивающий ликвидацию внутреннего межрегионального конфликта и создающей условия для развития регионов. 3. Третьей составляющей новой модели должны быть проекты устойчивого развития регионов (территориальных громад) . При этом, только единство этих трёх составляющих может обеспечить устойчивое развитие. Дополнительно обращаю внимание на то, что вступление в ЕС и НАТО, равно как и вступление в ТС или полная зависимость от США, не обеспечивает устойчивое развитие Украины! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 17 августа, 18:20 "если целью любых изменений в стране является не увеличение благосостояния человека, а различного рода дерегуляция, стабилизация, приватизация или модернизация, то все закончится социальным популизмом как следствием отстраненности человека от экономических процессов." - эта мысль тут основа. Еще поддерживаю суть, что должен быть Банк развития. Но вот нету кто это все будет делать и как людей сконцентрировать и начать работу. Надо сегодня и даже вчера. Кто делает или хотя бы начало движения, какие силы в состоянии ЗАСТАВИТЬ начать процесс? Кроме того, самой модели именно экономики Украины для украинцев (т.е. модели наращивания) не существовало (была разрушена и сейчас не существует). Модель надо просчитать , но кто имеет возможность влиять и делать, учитывая что надо создать много, мягко говоря, рабочих мест и уже сразу современную экономику? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 15 августа, 16:47 "Є 99 способів складати пісні диких племен і усі вони правильні." (С) Пісня автора якраз із такої серії, як і ми, українці, саме з таких племен.... "Самолет хорошо, а олени лучше"- правда?
    Flutter 15 августа, 17:47
    talymon, почему Вы «комментируете» «українською»? Для Вас – русских - это же так НЕПРИСТОЙНО!!!. Не искажайте свою суть.
    talymon 15 августа, 18:53
    Та то я щоб матюків не нагнуть... Бо дуже вже вони просяться на гора, здаються вельми доречними після ознайомлення з черговим рецептом порятунку країни, нехай навіть і щонайпрагматичнішим. Навіть таким, як "бери й роби!".
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 15 августа, 14:15 (ІІ)Сьогодні громадяни України мають усвідомити, що ВЕЛИКІ!!! сланцеві родовища Східної України здатні СУТТЄВО!!! покращити економічнай рівень усієї України. Росія це добре розуміє, тому УМИСНО!!! перетворила частину території сусідньої УНІТАРНОЇ!!! Держави в зону воєнної напруги під виглядом «громадянської війни». У майбутньому Європа житиме, як сьогодні вже живуть США, на сланцевому газі власного виробництва, тоді як Україну сепаратисти намагаються позбавити назалежності від російського газу. Економічний чинник є ГОЛОВНИМ!!! у війні на Сході України. Українці мають дбати про майбутнє своїх нащадків: війна на Сході України має завершитись не втратою Донбасу, а відновленням КОНСТИТУЦІЙНОЇ!!! територіальної цілісності Держави Україна. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 15 августа, 14:14 (І)«Ми поставили собі фундаментальне запитання: чому Україна, яка, здобувши незалежність, має порівняно кращий з усіх країн колишнього Союзу економічний потенціал для розвитку, у результаті користування цією незалежністю практично її втрачає, скочуючись у категорію країн із примарними перспективами?» - відповідь маємо шукати в епізодах нашого життя, на кшталт наступного. УП Тарас Стецьків «Який мир потрібен Україні?»: «… українська сторона має на міжнародному рівні заявити про свою готовність дати можливість мешканцям окупованої частини Донбасу вільно, під міжнародним контролем, висловитися: хочуть вони жити в європейські Україні чи ні? Для цього серед мешканців окупованої частини Донбасу, включаючи внутрішньо переміщених осіб, слід провести опитування, а після нього – всеукраїнський референдум, який прийме остаточне рішення щодо ПРИНАЛЕЖНОСТІ??? цих територій» - захоплена сепаратистами територія України є ВЛАСНІСТЮ!!! усього народу України, а не його 3%-ої російськомовної частини. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.31
EUR 28.69