Дисертації — "взять и отменить"?

Лідія Суржик 24 вересня, 00:00
Плагиат

Читайте також

Гучний скандал навколо докторської дисертації дружини віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка — Катерини Кириленко спровокував ланцюгову реакцію багатьох інших плагіатних справ. Після того, як у них засвітилися імена обраних до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), цей трагікомічний спектакль асоціюється з фантасмагорійними сюжетами полотен середньовічного живописця Босха (зокрема з операцією видалення з голови пацієнта символічного тюльпана). 

Свідома наукова спільнота створила групу спротиву цій вакханалії словоблуддя, корупції та кругової поруки. Втім, боротися з плагіаторами і їхніми сановними покровителями вкрай нелегко. Спочатку поборників академічної добропорядності намагалися виставити перед громадськістю такими собі неадекватними особами. Потім пішли в хід інші засоби — тиск і навіть погрози. Звільнено з посади завідувачку кафедри культурології КНУКіМ, доктора філософських наук Тетяну Пархоменко (з її слів, без попередження і жодних пояснень), яка викрила плагіат у докторській дисертації, підручнику та інших публікаціях Катерини Кириленко. Підставою для звільнення стало розформування факультету магістерської підготовки КНУКіМ. 

Ситуація в системі атестації наукових кадрів на сьогодні просто не вкладається до голови. НАЗЯВО досі не працює, й ще невідомо, коли запрацює (хоча мало почати свою діяльність ще на початку торішньої осені), однак уже встигло скомпрометувати себе низкою скандалів. В такій ситуації можна очікувати сплеску "скороспечених" кандидатів та докторів наук. До речі, за даними МОН, найбільша кількість захищених докторських дисертацій минулого року припадає на економічні, педагогічні та медичні науки — 196, 104 та 117, відповідно. Тоді як у галузях точних і природничих наук захистів відбулося незрівнянно менше: хімічні науки — 8, біологічні — 27, фізико-математичні — 50. Цікава тенденція окреслилася і в цьому році: лише за 6 місяців "оступенилося": 121 доктор економічних наук, 72 — педагогічних, 75 — медичних (тоді як 5 — докторів хімічних наук, 21 — біологічних, 21 — фізико-математичних).

Крім усього, після виходу постанови КМ № 567 від 27 липня 2016 р., де скасовано норми, які раніше дозволяли позбавити наукового ступеня, плагіатори можуть спати спокійно. 

Зважаючи на все це, науковці навіть пропонують взагалі відмовитися від написання дисертаційних робіт, тим паче що більшість їх позбавлені будь-якої наукової новизни. 

Отож — як бути? Сподіватися, що гордіїв вузол проблем, пов'язаних із якістю дисертацій та плагіатом, одним махом розплутає НАЗЯВО? Чи, можливо, проблема заслуговує глибшого погляду й інших підходів до її вирішення? Нижче — думки з цього приводу науковців.

 

Валерій ІВАНОВ, завідувач кафедри Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, доктор філологічних наук, професор:

— На мій погляд, проблему якості освіти, в тому числі рівня дисертаційних досліджень, неможливо вирішити створенням якої-завгодно кількості нових чи активізації роботи старих бюрократичних структур. Ми йдемо за логікою індустріальної доби: є проблема — отже, треба створити структуру, яка її вирішуватиме й вироблятиме необхідний продукт. Але це давно вже не діє. Потрібні структурні зміни. Такими змінами могла б стати необхідність проведення конкретних досліджень. Те, чого давно вже, на жаль, майже не знайти в соціальних науках. Дисертаційні розвідки мають описовий характер, вони переважно забезпечують ретроспективний погляд на те, що зробили інші вчені. Причому часто аналізуються такі ж ретроспективні розвідки. 

Питання тут екзистенційне: чи наука розвивається, чи загниває. На мій погляд, швидше — друге. Причому було б неправильно звинувачувати в усьому науковців, — як зробити дослідження, котре зовсім не фінансується? Але держава в цьому випадку йде шляхом не скорочення наукових установ, які не дають реального наукового продукту, а ініціювання створення нових і нових структур. Подивіться, як розрослася створена вже в часи Незалежності Академія педагогічних наук! Це підкріплюється науковими дослідженнями? За кількістю — безперечно, так. А за якістю? Де вихід? Що, припиняти дослідження? Мабуть, принаймні будуй хатку по достатку. Перевести дослідження у вищу школу, зменшивши кількість академічних установ. Зараз викладачі мусять робити дисертації, бо інакше їх кар'єра у вишах обмежена. Вони, фактично, забезпечують виш дисертаціями, які часто не мають жодної наукової новизни. Правда, є й винятки. Наприклад, дисертація про психофізіологічні реакції людини на інформацію з негативною конотацією, захищена в Інституті журналістики КНУ ім. Т.Шевченка. Хоча такі дослідження у світі проводилися неодноразово, виконані для цієї дисертації дозволили виявити особливості реакцій української аудиторії на сучасному етапі.

Ще одна проблема, яку досить гостро обговорює громадськістю і яка безпосередньо пов'язана з якістю наукових досліджень, — проблема плагіату. Плагіат убиває науку. Він деморалізує й демобілізує наукову молодь. Навіщо шукати гроші на дослідження, тим більше що вони завжди мають лонгітюдний характер, якщо можна швидко і легко забезпечити бажаний результат з допомогою копіпасту, у гіршому разі — компіляції. Причому далеко не завжди хтось, крім виконавця наукової праці (це не обов'язково дисертант), знає про запозичення. Сучасний обсяг інформації не дозволяє знати про всі роботи навіть на невеликій науковій ділянці. Це спрощує діяльність недобросовісних "позичальників" та вкрай утруднює роботу спеціалізованих рад. Наукові керівники теж не можуть знати все і про все. Фактично, єдиною підмогою тут може служити система "Антиплагіат". 

Причому часто звинувачення у плагіаті висувають люди, котрі конфліктують або конфліктували зі звинуваченими. Це було б, може, й незле, але зазвичай веде до редагування робіт як "реципієнтів", так і "донора" наукових текстів. 

Характерним прикладом може слугувати розгляд справи про звинувачення у плагіаті завідувачки кафедри журналістики Донецького національного університету, яка вирішила залишитися й працювати у "ДНР" (я, на жаль, був консультантом цієї роботи, тож знаю про перебіг розгляду). Тут хотілося б зазначити таке. По-перше, справа складніша, ніж може здатися інтернет-спостерігачам. Я спеціально не брав участі в жодній комісії з перевірки цієї дисертації, але, звісно, знаю про результати їх роботи. Таких комісій уже було безліч. Скажу тільки про останню. 

МОН прийняв рішення про позбавлення І. Артамонової наукового ступеня на підставі рішення комісії Полтавського національного університету ім. В.Короленка. Але в цьому рішенні аналіз, як зазначили самі експерти, був зроблений на роботах, взятих у заявників проти дисертантки. Полтавські фахівці зробили висновок, що є "необхідність додаткової експертної перевірки дисертації ... з офіційно доступних паперових та електронних джерел". Комісія спеціалізованої вченої ради так і зробила. І виявилося, що низки текстових фрагментів у текстах взагалі немає; у багатьох випадках у заяві були вилучені посилання на джерела, які є в тексті дисертації; багато фрагментів містять посилання на треті джерела, тобто у дослідників були спільні першоджерела, тощо. Саме це, а не "дахування" науковця з "ДНР" унеможливило винесення "обвинувального вироку". До речі, система "Антиплагіат" порушень у цій роботі також не виявила. 

Я добре знаю західний досвід протидії крадіжкам інтелектуальної власності. Крім систем перевірки на плагіат, є ще й загальноприйняті норми академічної добропорядності, ігнорування яких може обернутися не лише позбавленням наукового ступеня, а й втратою посади, крахом кар'єри. Згадаймо хоча б, який розголос викликала історія з плагіатом міністра оборони Німеччини
К.-Т. цу Гуттенберга. Зрештою, високопосадовець змушений був піти у відставку. Плагіат — це довічне клеймо на репутації людини. З ним неможливо влаштуватися на престижну роботу. Загалом, плагіат — це ганебно і неприйнятно у цивілізованому світі. І таке розуміння прищеплюється зі школи. Учня, який списав завдання, можуть на певний час відсторонити від занять. Студента за списану в когось роботу відраховують з університету. А що в нас? Школярі списують твори і домашні завдання, і вчителі на це заплющують очі, студенти скачують з Інтернету реферати та дипломні роботи. Якщо зі шкільної лави в нас культивується списування, то чи слід дивуватися, що на ниві української освіти і науки проростає багато бур'яну?

 

Ірина Єгорченко, старший науковий співробітник Інституту математики НАН України, кандидат фізико-математичних наук:

— Кілька тижнів тому в соцмережах обговорювали ініціативу чиновників російського міністерства освіти дозволити скасування наукових ступенів плагіаторів виключно через суд. Таку ініціативу і російська, і українська спільноти розцінили як сприяння плагіаторам. На науково-освітніх сторінках Фейсбуку жартували, що цю російську пропозицію українські чиновники неодмінно запозичать. У результаті, ту ініціативу їхнє міністерство засудило, а ініціаторку — звільнило. Проте автори постів на українських сторінках ФБ тоді не знали, що насправді український Кабмін аналогічну ініціативу не тільки "не запозичив" — а запровадив у нормативних документах раніше, ніж з'явилася російська пропозиція.

До виходу постанови Кабінету міністрів України від
27 липня 2016 р. № 567 була можливість скасувати науковий ступінь, застосувавши пункт 46 чинного на той час варіанту Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника: "Визначення процедури розгляду питань, пов'язаних з атестацією наукових кадрів, що не врегульовані законодавством, покладається на атестаційну колегію МОН". 

Згаданою постановою КМУ просто вилучено розділи "Позбавлення наукових ступенів" та "Розгляд апеляцій". Раніше можна було позбавити ступеня за плагіат спеціалізованою радою, яка цей ступінь присудила, але й таку можливість тепер скасовано. Щоправда, теоретично можливість позбавлення ступеня залишилася — "29. Повторний розгляд дисертації та атестаційної справи у МОН здійснюється за рішенням суду із залученням фахівців, які не брали участі у попередній експертизі дисертації." Проте на практиці це здійснити нереально через високу вартість процедури (сотні тисяч гривень). При цьому слід мати на увазі, що українська судова практика сприятлива для плагіаторів: уже є випадки повернення скасованих ступенів очевидних ("копіпастних") плагіаторів через суди. До суду може звернутися тільки автор переписаного тексту зі скаргою на порушення авторських прав, що створює додаткові перешкоди для покарання плагіаторів . 

Сам той факт, що позбавлення МОН можливостей скасовувати ступені було "заховане" глибоко в постанові і що міністерство не заперечувало, свідчить про згоду його керівництва відмовитися від функцій контролю. 

Оголошена нібито панацея від поширення плагіату в українській освіті — це впроваджуваний МОН репозитарій академічних текстів. Такий репозитарій — добра ідея, але виключно для двох потреб — широкого оприлюднення українських академічних текстів, фіксації самих текстів і дати публікації. Проте в рамках чинної практики такий репозитарій сприятиме поширенню плагіату й негативно позначиться на якості наукових робіт. Хочу зазначити, що з будь-яких визначень плагіату випливає: доказом наявності плагіату (іноді навіть кількох чужих фраз без посилання на автора чи джерело) є порівняльна таблиця двох текстів — оригінального та тексту автора, який підозрюється у плагіаті. Відсотки "оригінальності" тексту, розраховані відповідною програмою, не означають абсолютно нічого, крім певної ймовірності наявності чи відсутності плагіату. Використання статистичного програмного забезпечення як "нормативного" чи "сертифікованого" призведе виключно до поширення послуг рерайтингу та інших видів обману цього програмного забезпечення, примусу до рерайтингу текстів, які містять цілком легітимне цитування вказаних джерел або певну кількість загальновідомих фактів або означень, — а паралельно з відмовою приймати як доказ плагіату порівняльні таблиці, надані, наприклад, фізичними особами, — призведе до розвитку індустрії приховування плагіату чи несправедливих обвинувачень чесних авторів. До того ж результат роботи статистичного "антиплагіатного" забезпечення визначається як якістю самого програмного забезпечення, так і базою текстів, що використовується для порівняння. 

Програмне забезпечення дозволяє легко виправдати плагіатора в очах посадовців, які "не помічатимуть" (через нерозуміння чи солідарність із плагіатором), що база порівняння в "експертів" гарантовано не містила текстів, із яких було списано плагіатну роботу. Саме це маємо у випадку з К. Кириленко: "експерти" використали для отримання результату — "1% текстових запозичень" — базу, що не містила переважної більшості джерел, із яких "запозичено" тексти. Атестаційна ж колегія МОН вирішила "не помітити" очевидної некоректності такої "експертизи" й відмовилася розглядати надані Тетяною Пархоменко порівняльні таблиці, які свідчили про масштабні текстові запозичення й не були належним чином проаналізовані в "експертних" висновках. 

Оголошення Національного репозитарію "сертифікованою" базою текстів для порівняння та відмова розглядати порівняльні таблиці, отримані іншими способами, фактично, стануть дозволом на списування перекладних або неоцифрованих робіт. Поки що про відмову приймати порівняльні таблиці як доказ плагіату не було оголошено явно (хоча така відмова мала місце в процесі розгляду справи Кириленко), але бажання мати "сертифіковане" програмне забезпечення означає небажання розглядати навіть очевидні факти плагіату, отримані без застосування такого програмного забезпечення.

Ідея репозитарію як панацеї у боротьбі з плагіатом цілком відповідає принципу атестації наукових кадрів "імені Табачника-Бондаренка": процедури для здобувачів мають бути дорогими та/або тривалими і складними — для чесних людей і простими, швидкими й зрозумілими — для шахраїв, з можливістю платних послуг для формального задоволення нормативних вимог та примусу чесних науковців до шахрайства складністю дотримання вимог. Цьому принципу відповідає й вимога "закордонних" публікацій, від якої ніяк не бажає відмовитися МОН: чесний науковець не піде публікуватись у платних хижацьких виданнях, публікації в якісних виданнях потребують багато зусиль та часу, а імітаторам така вимога значно спрощує життя , бо фіктивних публікацій, які цілком задовольняють ДАК та деякі спецради, ніхто, крім авторів і тих, кому їх покажуть самі автори, навіть не побачить. 

Зараз ми маємо ситуацію фактичної відмови Кабінету міністрів України та МОН від реального розвитку академічної доброчесності та їх курсу на імітацію боротьби з плагіатом. Величезні кошти бюджету і самих здобувачів ступенів підуть або на марну перевірку діяльності чесних та кваліфікованих спецрад, або на допомогу нечесним здобувачам та спецрадам у імітуванні "оригінальності" роботи. 

Запланована концепція репозитарію академічних текстів — це просто мрія фабрик плагіату і фірм з продажу дисертацій. Цікаво, вони, випадково, не були порадниками МОН? 

Що з цим робити? У ситуації відмови держави від реального контролю якості наукових робіт необхідно взагалі відмовитися від державного затвердження наукових ступенів та вчених звань, а також будь-яких доплат за ступені. Зараз кошти на державну атестацію наукових кадрів марнуються, ця система не здатна забезпечити контроль навіть в очевидних випадках текстових запозичень без належних посилань. 

Якщо якісь університети хочуть присуджувати наукові ступені явним плагіаторам — хай присуджують власні ступені. Але принаймні ступені справжніх науковців, присуджені кваліфікованими вченими радами, котрі дбають про академічну доброчесність, не будуть прирівняні до ступенів плагіаторів і псевдонауковців.

 

Володимир ЛУЩАК, завідувач кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, доктор біологічних наук, професор:

— Останні роки особливо гостро висвітлили кілька проблем української системи освіти і науки. Для того, щоб Україна остаточно не скотилася за межу неповернення як цивілізована країна, керівництву держави і українській спільноті необхідно звернути увагу на кілька вкрай важливих моментів. Перший. Щоб ми остаточно не втратили решток науки, треба ідентифікувати ті нечисленні осередки справжньої науки, які, всупереч ситуації, ще є в Україні. Їх легко виявити, користуючись прийнятими міжнародними підходами — науковими базами даних Scopus чи Web of Sciеnce. Я чітко усвідомлюю, що вони не ідеальні для таких оцінок, але на сьогодні кращих немає. Саме тому ними й послуговуються у цивілізованих державах світу для оцінки наукової ваги університетів, наукових закладів чи окремих дослідників. Тому не треба винаходити велосипед і шукати свій "український" шлях. Після ідентифікації таких залишкових наукових осередків слід провести їх міжнародну експертизу і не тільки розробити програму підтримки (вже досить декларацій!), а реально, під наглядом міжнародного дорадчого органу, реалізувати їх державну підтримку. Інакше через кілька років ми позбудемося решток науковців. Особливо це стосується обдарованої молоді. Залишаться тільки псевдонауковці, що витягуватимуть із держави ті крихти, які вона все-таки виділяє на науку, але науку вони не робитимуть, бо просто неспроможні. 

З цією проблемою тісно пов'язана така "солодка" трієчка, як корупція, фальсифікація і плагіат. Це другий гострий момент українського сьогодення. Ці три пережитки нашого феодального минулого і сьогодення є ганебним явищем. Вони АБСОЛЮТНО несумісні зі справжньою наукою й освітою та ОДНОЗНАЧНО мусять піти з нашого життя. Можливо, певну роль тут зіграє Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), але, знаючи безпорадність державних органів у реформуванні (дуже хотілося б помилитися в цьому випадку), я покладаю серйозні надії на громадянське суспільство, яке дуже активно почало розвиватися після Революції Гідності. Мене особливо тішить активна молодь та усвідомлення певною її частиною того, що ніхто, крім них самих, не збудує майбутню сильну Україну. Саме наука і освіта мають бути тими рушіями і флагманами, які торуватимуть шлях у щасливе майбуття України. 

…Пишу ці рядки в Парижі, куди привели мене на кілька днів наукові інтереси. І не полишає голови думка: як так сталося, що майже тисячу років тому донька київського князя Ярослава Мудрого приїхала сюди освіченою, а король Франції був неграмотним, а тепер Франція — серед світових лідерів, а ми зав'язли у феодальному середньовіччі? 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
22 коментаря
  • Сергей Мороз 26 сентября, 22:58 децентрализация в системе высшего образования очевидна и неизбежна только для того чтобы в вуз вернуть науку. Равно как и отказ от от госуд. контроля порядка присуждения званий и степеней в пользу вуза. Из этого следует, что доктор или кандидат не вообще, а именно доктор или кандидат конкретного вуза. Постоянное требование руководства защит разрешится мгновенно: пусть хоть все будут доктора наук, но именно этого вуза. Если инстинкт самосохранения сработает, наука может вернуться и проблема диссертаций сама собой разрешиться. Лучшего контроля чем самоконтроль не существует. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Галина Волкова 25 сентября, 12:05 Выскажусь исключительно по поводу диссертаций в гуманитарной сфере - их надо отменить как данность. Если называть вещи своими именами, то следует признать, что ни филология, ни история, ни педагогика наукой ( в строгом понимании этого слова) не являются. И 99,9% всех защищенных диссеров не что иное, как околонаучная галиматья, набор клише и заумных терминов, а смысловая составляющая таких "исследований" близка к нулю. При этом тратится масса сил, времени, денег. Может, все-таки пора прекратить это безумие?
    Mudritskaja Elena 26 сентября, 11:17
    Вы шутите ? Страна тратит бешеные деньги на содержание целой педагогической академии с кучей институтов в этой самой академии ! Представляете, сколько "высоконаучных" результатов они плодят ежегодно и во сколько это всем нам обходится ? У них даже есть собственная аспирантура, то есть они еще и размножаются огромными темпами. При этом по настоящему сильных педагогов, педагогов с большой буквы, как в средней, так и в высшей школе по-прежнему единицы на всю страну. Но зато педагогические академики живут припеваючи.
    Евгений Гаев 6 октября, 18:27
    "Но зато педагогические академики живут припеваючи" -- так и есть. Всеобщий Интернационал Мошенников.
    Евгений Гаев 6 октября, 18:33
    Коллеги, Ми, волонтери-науковці, що об"єдналися у АнтіПлагіат та ДисерГейт, займаємося багатьма такими "Науковцями". Та всі вони починаються (може й продовжуються) з проФФесора януковича: https://petition.president.gov.ua/petition/29303. Допомагайте нам! І зараз головне -- 1) підпишіться, 2) розповсюджуйте. Треба зібрати 25 000 підписів!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Sergey Kovalenko 25 сентября, 01:49 Владимир ЛУЩАК "После идентификации таких остаточных научных центров... разработать программу поддержки" - опять идея, как тут ниже выразились, программно поддерживать уборщиц, швейцаров и комендантов в "остаточных" конторах НАН. Поддержка может быть такая, как это делают в США и других странах с сильной наукой: это поддержка руководителя исследовательского проекта. Исследовательская идея признана интересной - она получает конкурсное финансирование, а далее исследователь свободен в своих решениях. Или он будет проводить исследование в университетской лаборатории, или в институте НАН, или вообще снимет помещение и закупит целиком своё оборудование и наймёт полностью свой персонал, если бюджет проекта позволяет. И пусть, как это происходит в США, университеты и институты борются за перспективных исследователей. И пусть аспиранты несут им свои резюме чтобы поучаствовать в работе и получить данные для диссертации и его позитивный отзыв. Это куда лучше неких "репозитариев". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Григорий Сергиенко 24 сентября, 20:10 Впервые на моей памяти в голосах экспертов начинает звучать понимание того факта, что плагиат в украинской науке вызван отсутствием возможностей вести научные исследования. Откуда, спрашивается, возьмутся оригинальные материалы в диссертациях, если диссертант не имеет возможности вести экспериментальные исследовательские работы? Из стола их родит? Это системная проблема - нет никакой связи украинских университетов и научной деятельности. Украинский аспирант-докторант на своей кафедре как правило не имеет никакой возможности получить для своей диссертации реальные данные для анализа. По большей части плагиат это вынужденное явление - пережёвывание написанного в чужих монографиях это единственная доступная для аспиранта-докторанта форма участия в науке. Пока не будут перестроены организация и финансирование научных проектов, борьба с плагиатом будет бессмысленной деятельностью. Финансировать надо исследовательские проекты, а не уборщиц в НАНУ. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Oleg Smirnov 24 сентября, 19:26
    Валерий Иванов Сегодня, 13:03 «Поверьте, я не специалист в определении плагиата-неплагиата. Если бы не эта грустная история, я вообще бы об этой теме знал понаслышке. Мне представляли эту систему как своеобразный гарант того, что работы, поступающие на совет, "чистые". Теперь ясно, что Антиплагиата недостаточно. Но как определять, работа оригинальная или нет, так и не ясно...»
    "Система Антиплагиат - гарант того, что работы чистые". Странно читать это от учёного. Ни одна система вообще не может сказать, что в работе плагиата нет, она может только выявить плагиат. Причины - 1) ограниченность возможностей этой системы (из-за лингвистических особенностей текста и языкового строя), 2) ограниченность базы текстов. Это как в статистике - "нет оснований отклонить статистическую гипотезу". А здесь по результатам работы компьютерной программы, если она не выявит плагиат, будет такой вывод: "нет оснований отклонить гипотезу об отсутствии плагиата", но точно так же и нет оснований принять "гипотезу о том, что плагиата в работе нет". В переводе на русский: если плагиат выявлен программой и подтверждён человеком, то он есть, а если он программой не выявлен, то это не значит, что плагиата нет. Последняя фраза Иванова вообще глупа: есть масса программ и сайтов для определения оригинальности работы, да и люди тоже работают, напр., российский Диссернет.
    Shestakova 24 сентября, 19:41
    Кстати, российский Диссернет все 5 лет активно боролся против плагиата Артамоновой: "Троицкий вариант" (информплатформа Диссернета) постоянно публиковал статьи о ходе этой борьбы. Но и этот факт г-н Иванов "забыл" упомнить, как "совершенно случайно" забыл сказать о том, что к.ф.н. Иван Засурский, завкафедрой новых медиа в МГУ им. Ломоносова (дипломные работы его студентов были украдены Артамоновой и стали частью текста ее монографии) тоже постоянно публиковал и комментировал статьи о плагиате Артамоновой в газете "Частный корреспондент". И за все 5 лет, до самого лишения Артамоновой степени за плагиат, г-н Иванов так и не удосужился опровергнуть эти обращения пострадавших от плагиатной деятельности.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Shestakova 24 сентября, 19:00 В ФБ группе "Плагиат" в разделе "Файлы" выставляю для подтверждения того, г-н Иванов лжет электронные копии: 1. Выводов судебной экспертизы (будет два отдельных файла) по статьям Артамоновой и 2. Обращений отдельных ученых и ректоратов вузов, пострадавших от воровства (плагиата) Артамоновой (будет около 10 файлов) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Shestakova 24 сентября, 18:50 Лгать в глаза и отказываться от фактов в отношении плагиата Артамоновой - это привычка г-на Иванова. Он почему-то как-то забыл упомнить, что по ряду статей Артамоновой, 1. российские ученые и ректораты вузов, пострадавшие от нечистоплотной плагиаторши и ее консультанта, писали официальные обращения в МОН, ВАК, Администрацию Президента, ВР Украины, не считая ректораты КНУШ, ДонНУ, СумГУ. 2. Была проведена судебная экспертиза Научно-исследовательским центром судебной экспертизы по вопросам интеллектуальной собственности МИНЮСТА Украины ( эксперт - Н.В. Кисиль). Выводы данной экспертизы однозначны: калька с русского языка со статей российских ученых. Об этом можно прочесть в статье "Хроники "дела Артамоновой". Еще случайно забыл сказать, что уже в мае этого года ректораты ДНУ им Гончара, ЛНУ им Франко, Таврического ун-та им. Вернадского и КНУШ официально признали плагиат в статьях г-на С.Демченко, который в 2011 г. защитил докторскую диссертацию в спецсовете ИЖ КНУШ (консультант - Ризун) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Юрий Плюшкин 24 сентября, 16:41 Столкнулся с одним моментом: Отдыхал в санатории и со мной в комнате отдыхал доктор экономических наук, но был постоянно с ноубуком и все .что-то писал в нем На мой вопрос: Что пишим? Ответил одной дуре пишу кандидатскую работу за 10 тыс долларов.А дальше она по дистанции всем заплатит и будет кандидатом экономических наук.Эта дура работала в страховой компании, а сейчас видно или преподает или работает в государственной структуре.Вот такое качество образования она передает студентам или продвигает государственное управление...
    Григорий Сергиенко 24 сентября, 20:19
    Естественно, я уже 6 таких работ написал. И все они прекрасно прошли, и прошли бы любой "антиплагиат" по сверке текстовых совпадений. И дура защитится. Почему? Потому что для защиты достаточно простых текстов - любая "тёмная лошака" может вынырнуть из ниоткуда с "кипричём" и скопусовской статьёй. Это на Западе сразу видно, в каких исследовательских проектах участвовала, какие исследовательские гранты, от кого. А у нас пустая история: некто возникает из темноты, показывает "кирпич" и пропадает в ней с кандидатским или докторским дипломом.
    Mudritskaja Elena 26 сентября, 11:27
    Коллеги, это что же за спецсовет такой, если его члены не в состоянии определить автор перед ними защищается или нет ?! У них же должно быть достаточно профессионализма и чувства собственного достоинства ! А если у нас репутация и собственное достоинство легко продаются, то никакие репозитории и диссернеты нас не спасут !
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mykola Borysiv 24 сентября, 15:13 мне думается, что решить эту проблему можно проще и быстрее, но начать нужно не с борьбы с плагиатом, а совсем с другого конца. Нужен закон, прямо запрещающий чиновникам и депутатам защищать любого рода диссертации. Причём не только во время их пребывания на чиновничьей или выборной должности, но и, скажем, в течении трёх лет после ухода с этих должностей. (Три года - это минимальный срок для честной подготовки для защиты на степень кандидата наук.) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • tna_ 24 сентября, 13:49 Вытащить себя "за волосы" не получится. Нужна международная экспертиза, привлечение ведущих мировых экспертов. Задайте себе вопрос почему практически не осталось не англоязычных журналов? Даже наибольшие консерваторы, французы, переходят на инглиш. Тут проблема не в доступности научных работ, а и в невозможности их экспертизы на национальном уровне. Очень уж "дробными" стали отрасли, даже большие страны не имеют достаточного количества национальных экспертов, способных оценить конкретную работу. Уже 20 лет работаю в "малой" европейской стране, где внедрены соответствующие защитные меры. Они просты. Все работы, включая саму диссертацию, исключительно на английском. Статьи в журналах желательны, выступления на ведущих конференциях обязательны. Хотя бы один оппонент - мировой лидер, скайп оппонирование - почти норма. Очевидно, защита на английском. Все материалы доступны для откликов в интернете задолго до защиты. И т.д. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92