Як (і чи треба взагалі) підтримувати вітчизняну науку?

Ігор Єгоров 18 грудня 2015, 00:00
наука

Читайте також

  

Останнім часом знову загострилася дискусія, пов'язана з розвитком вітчизняної науки. Багато високопоставлених урядових чиновників, народних депутатів почали озвучувати пропозиції про різке скорочення її фінансування. Причина начебто проста: представники влади не бачать належної віддачі від вкладених коштів. І тепер, коли процес затвердження бюджету на наступний рік уже на завершальній стадії, витрати на науку є одними з головних потенційних претендентів на скорочення.

Випереджаючи обговорення проблем власне фінансування науки, зауважимо, що в суспільстві вона виконує не тільки так звану економічну функцію. Як, утім, і освіта, мистецтво і медицина. Проте саме "економічні" результати наукових досліджень та розробок (ДР) і відповідні ресурсні показники аналізуються передовсім. Насправді ж виділити ефект від використання результатів ДР на макрорівні досить складно. На показники економічного зростання впливає низка чинників, включаючи науково-технологічні, інвестиційні (передусім обсяги й рівень капіталовкладень), кадрові (кількість і якість людських ресурсів, зайнятих в економіці). І вирішальне значення для успішного розвитку має саме характер комбінації цих чинників.

Науково-технічні чинники, залежно від специфіки обраної економіко-математичної моделі, яка описує динаміку валового внутрішнього продукту, забезпечують, як правило, не менш як дві третини приросту ВВП у розвинених країнах. 

Безперечно, не варто асоціювати весь цей приріст тільки з дослідженнями й розробками, але, як показали роботи багатьох видатних сучасних економістів, саме ДР лежать в основі стабільного зростання. Список наукових праць, у яких можна знайти підтвердження цієї тези, дуже довгий. Тут-таки звернемо увагу на роботи двох авторитетних англійських фахівців — професора Кіта Павіта (на жаль, уже покійного) і доктора Парі Патела. На підставі проведених кількісних досліджень вони показали зв'язок прогресу країни з фінансуванням саме фундаментальних досліджень. Ба більше, досвід країн Східної Азії, які швидко розвиваються (Японія, Південна Корея), показує, що після періоду запозичення знань неминуче настає етап, коли економіка змушена розвиватися на основі національних наукових досягнень, інакше її конкурентоспроможність падає через необхідність виплачувати величезні суми за використання зарубіжної інтелектуальної власності.

В Україні були і поки ще є передумови для розвитку власної фундаментальної науки. Навіщо добровільно відмовлятися від такої можливості? Зрозуміло, що нині в країні криза, потрібно на чомусь заощаджувати. Але ліквідувати вітчизняну науку, позбавивши її фінансування, це страшніше, ніж розрізати на брухт Чорноморське пароплавство. Якщо гроші несподівано з'являться, кораблі можна купити за рік—три. Науки швидко не відновиш.

Загалом, якщо розглядати динаміку витрат на науку у порівнянних цінах, в останні роки загальне фінансування ДР знижувалося (у поточних цінах, без урахування інфляційних процесів картина була набагато кращою). Ба більше, як показують розрахунки мого колеги І.Булкіна, у 2014 р., наприклад, темпи скорочення бюджетних витрат на науку порівняно з
2013 р. більш ніж удвічі перевищували темпи падіння ВВП. Правда, темпи падіння фінансування з деяких інших джерел, наприклад з коштів зарубіжних замовників, ще більш драматичні. Даних за 2015 р. ще не опубліковано, але навряд чи вони будуть для вітчизняної науки сприятливішими.

Якщо говорити про відносні показники, то тут є певні проблеми зі статистикою. Річ у тім, що в Україні не розраховуються кадрові показники в еквіваленті повної зайнятості (FTE — full-time equivalent), як це заведено в розвинених країнах. І в цьому не можна звинувачувати органи державної статистики: причина в різних підходах до обліку чисельності працюючих на рівні бухгалтерій наукових організацій. Проте згідно з нашими оцінками три роки тому в Україні на одного дослідника (зайнятого ДР за основним місцем роботи) витрачалося приблизно 25 тис. дол. на рік (у перерахунку відповідно до паритету купівельної спроможності національної валюти). Це вдвічі менше, ніж в Індії, і приблизно в 8—10 разів менше, ніж у середньому в країнах ОЕСР. При цьому можна зауважити, що в останні роки, попри скорочення чисельності дослідників і просто катастрофічне становище з обладнанням, трохи зросла кількість статей українських авторів, що з'являються в міжнародних базах даних. Тобто можна констатувати, що навіть формальні показники результативності української науки поліпшуються. Причини низької публікаційної активності наших фахівців у зарубіжних виданнях у перші 20 років незалежності теж досить очевидні: раніше не було жодної потреби в міжнародних публікаціях для захисту дисертацій і просування по службових щаблях. 

Що ж до власне бюджетних витрат на науку, то вони, за попередніми даними, 2016 р. мають становити менше ніж 0,4% загальних витрат державного бюджету України (або приблизно 0,15% ВВП). Зауважимо, що значення цього показника в останні роки постійно зменшувалося, тоді як у країнах ЄС збільшувалося. Згідно з директивними документами ЄС, рівень державних витрат на дослідження й розробки має там досягти до 2020 р. 1% від ВВП. То в якому напрямку ми рухаємося? До Європи чи від неї? Витрати бюджету на дослідження й розробки в десятки разів менші за витрати держави на підтримку проблемних банків або на обслуговування держборгу. Може, пошукати можливості для скорочення в іншому місці?

І чи допоможе Україні подальше урізання витрат на науку? Заощаджені гроші не закриють дірки в бюджеті, а от потенційна шкода для розвитку країни буде значною. Для підготовки кваліфікованих фахівців, створення наукових шкіл, організації якісних досліджень потрібно багато років і значні фінансові ресурси. 

У розвинених країнах понад дві третини витрат на дослідження й розробки припадає на підприємницький сектор (згідно з міжнародною методологією, до нього належить те, що в нас раніше називалося галузевою і заводською наукою). У нашій країні ця частка трохи нижча (53—56% в 2011—2014 рр.). До ВВП це становило всього 0,35—0,45% в останні роки. Зрозуміло, що грошей у нашому бюджеті на підтримку науки в підприємницькому секторі немає. Але можна створити умови для стимулювання таких витрат самим бізнесом. І це має стати важливим складником промислової політики. Тільки за рахунок стимулювання випереджального зростання високотехнологічних секторів переробної промисловості та відповідної зміни структури економіки можна вирішити багато проблем прикладної науки. 

Безперечно, наукова система країни сама потребує змін. Особливо виразно це проявилося під час розгортання євроінтеграційних процесів: результати досліджень тепер дедалі більше співвідноситимуться з рівнем розвинених країн, і, ймовірно, їх суворіше оцінюватиме світове наукове співтовариство. 

Що можна зробити вже зараз?

По-перше, хоч як парадоксально, відмовитися від радикальних заходів. У нинішніх умовах вони не приведуть до позитивних результатів. Зруйноване не вдасться відновити протягом багатьох років. Адже не випадково в більшості країн Східної Європи академії наук зберегли і поступово реформували. Мало того, у деяких державах створено додаткові організації, подібні до академій наук. В Угорщині, наприклад, організовано Товариство ім. Золтана Бая за образом і подобою Товариства ім. Фраунгофера в Німеччині. У ньому об'єднано кілька інститутів технологічного профілю.

Та зміни вітчизняній науці потрібні. Нині вже на завершальній стадії доопрацювання проект "Методики оцінювання наукових установ" НАН України. В основу методики покладено аналогічну німецьку методику для оцінювання наукових установ Асоціації ім. Лейбніца. Організації, що входять до асоціації, найбільше подібні до інститутів Національної академії наук, тому підходи до їх оцінювання і використали як зразок. Можна сподіватися, що це дасть змогу оцінити реальний потенціал інститутів НАНУ і зробити обґрунтовані висновки про основні шляхи їх реорганізації на основі практично тих самих критеріїв, які застосовуються в Німеччині. 

Крім того, у новій версії Закону "Про наукову і науково-технічну діяльність" передбачено великі можливості для стимулювання мобільності кадрів. Важливо доповнити їх положеннями про більш дієве стимулювання ефективної роботи наукових співробітників, наприклад, розширивши практику внутрішнього сумісництва. 

По-друге, з'являються нові можливості взаємодії в рамках міжнародних проектів, передусім у Програмі ЄС "Горизонт-2020". Вони можуть стати важливим джерелом додаткового фінансування. Ще залишається багато проблем у сфері фінансового регулювання, але вони поступово вирішуються. Будемо сподіватися, що держава виконає свої міжнародні зобов'язання і шукатиме способи поповнення бюджету не за рахунок грантів, призначених для вчених, а зверне увагу на доходи інших категорій наших громадян. І, до речі, деяких "негромадян" — частина з них занадто комфортно почувається в нас у країні, не сплачуючи жодних податків або сплачуючи в бюджет символічні суми.

По-третє, важливо розширити практику організації досліджень і розробок у нових, ефективних формах. Однією з таких форм стала організація ключових лабораторій за пріоритетними напрямами досліджень. Важливо, щоб підтримка цих лабораторій була стабільною. Слід відродити й роботу найбільш успішних технопарків. Їхню діяльність було фактично заблоковано через те, що пільгами намагалися скористатися відверто сторонні організації, які створювали лжетехнопарки під виглядом митних терміналів та інших структур, що явно не мають стосунку до інноваційної діяльності. Таку діяльність необхідно було припиняти, а не перекривати кисень тим, хто працював чесно, у рамках закону.

Крім того, можливо, варто подумати про створення в Україні, за погодженням із зарубіжними партнерами, міжнародних наукових центрів з деяких дисциплін, надавши в їхнє розпорядження площі окремих інститутів, де чисельність персоналу порівняно з радянським періодом значно скоротилася. Ліберальнішим має стати законодавство щодо новостворюваних інноваційних фірм. На жаль, уряд, зокрема Мінфін, не розуміє особливостей інноваційної діяльності. Можна навести уривок з коментаря цього відомства до проекту закону "Про підтримку і розвиток інноваційної діяльності", що ілюструє ці слова. З приводу пропозиції законодавчо запровадити стимули для офіційно зареєстрованих інноваційних проектів отримано ось таку відповідь. 

"Одним із основних завдань Мінфіну є формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, податкової і митної політики, що, зокрема, полягає у мобілізації бюджетних ресурсів, необхідних для виконання соціально-економічних завдань країни, створенні рівних умов оподаткування для всіх платників податків. 

Слід відмітити, що надання податкових пільг, як заходу економічної підтримки окремих платників податку, створює дискримінаційні умови по відношенню до інших платників та лише посилює диспропорції в податковій системі, робить її непрозорою, ускладнює адміністрування податків, призводить до створення різних схем податкової оптимізації.

До того ж пропозиції щодо надання податкових пільг:

— не узгоджуються з одним із основних принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство — принципом рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України);

— призводять до значних втрат бюджету, збільшують можливість для зловживань з боку платників та ухилення від сплати податків, ускладнюють систему адміністрування податків тощо".

Демагогічний характер відповіді вражає. Україна — чи не єдина країна Європи, де взагалі немає непрямих методів підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності, особливо в частині стимулювання прикладних досліджень і розробок. Надання обмежених, чітко регламентованих законом стимулів якраз і вирівнює умови діяльності для інноваторів, які беруть на себе додаткові ризики, і тих підприємців, які вже діють на стабільному, часто високомонополізованому ринку. Це — аксіома сучасної економічної теорії, очевидно, не відома тим, хто черпає знання в перекладних підручниках початку минулого століття. В остаточному підсумку держава не отримає нічого (ні податків, ні нових робочих місць, ні додаткових експортних надходжень) через відмову підприємців (і вчених) займатися інноваційною діяльністю — навіщо ризикувати, якщо стимули недостатні?

У нас в Україні безліч проблем, і іноді прості рішення здаються найбільш адекватними. Вони дозволяють якоюсь мірою відповісти на нагальні виклики. Але чи задовольнять такі відповіді з позиції довгострокового розвитку країни? Досвід інших держав, та й власний, показує, що ні. Саме тому в цей непростий час і слід докладати зусиль, щоб зберегти і поетапно дбайливо реформувати вітчизняну наукову систему. Звичайно, якщо ми збираємося жити тут і будувати свою сучасну європейську державу. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
7 коментарів
  • Евгений Гаев 23 января, 10:28 "НАНУ и Кабинет Министров опубликовать _затраты_бюджета_2015 г. на содержание легковых автомобилей институтов и Президиума НАНУ, а также выделенные бюджетные средства на зарубежные командировки этих лиц" -- очень даже разумное предложение! Ридера-28! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Nedolya 24 декабря, 12:29 Наші прем'єри не бухгалтери, а юристи - Вони пишуть нові закони природи. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Max_F 23 декабря, 12:16 Как в мире используют науку - это производство компьютеров, гаджетов, современные авто, поезда, космические исследования, ускорители и т.д. А что производится в Украине - лопаты, буряк, спортивные штаны (тюремного фасона), мыло, ну и конфеты Рошен... (авиа - исключение). Пока в этот список не попадут предметы из первого списка, наука будет слабо связана с экономикой, и наши бухгалтеры-премьеры и бухгалтеры-президенты не поймут, зачем эта наука нужна. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Tarasovuc 20 декабря, 21:35 Які реформи? Які зміни? Увесь антиакадемічний процес спровокований з кабінетів на бульварі Шевченка 16. А для того, щоб не виникло підозр і відвідуються акціі протесту. А самі в той же час займаються здирництвом та провокуванням на хабарі! Жодний з проректорів по науці не залишається не охопленним! Сандига-чеберкус при потуранні стріхи не залищають ні для кого жодноі щілини. Без торби та конверту не підходь до прийомного кабінету. Відповісти Цитувати
  • Reader_28 19 декабря, 17:43 Обсуждать целесообразность финансовой поддержки науки в 2016 г. можно после того, как НАНУ и Кабинет Министров опубликуют затраты из бюджета 2015 г. на содержание легковых автомобилей институтов и Президиума НАНУ, а также выделенные бюджетные средства на зарубежные командировки этих лиц. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • doct 19 декабря, 15:31 На минувшей неделе ученые из НАНУ устроили "научный перформанс" под Администрацией Президента, где демонстрировали молодую сотрудницу НАНУ со связанными руками. Хочется получить комментарии руководства НАНУ и разъяснения организаторов этого мероприятия.
    Alexey Boldyrev 21 декабря, 17:39
    Що саме Вас цікавить?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56