Цивілізація довіри (Обґрунтовані фантазії)

Валентин Ткач 20 вересня 2013, 18:30
пираха

Читайте також

На заміну цивілізації примусового обміну, яку маємо на цей час, повинна прийти цивілізація довіри. Вона виникне як переосмислення сенсу примусового успіху, що культивується нині.

У Бразилії на берегах річки Маїсі живе унікальне плем'я індіанців піраха. Екзотика настанов, що культивуються ними, —  диво для "цивілізованої" людини. Скажімо, вони майже не сплять, бо вважають, що після сну людина пробуджується вже новою істотою. Піраха лише періодично дрімають. Через цю обставину в них немає поняття "вчора" і "завтра", вони нічого не накопичують і не планують. У них унікальне ставлення одне до одного і до світу. Навіть негаразди (за нашими оцінками), травми й втрати вони сприймають як події, які просто мали відбутися.

Коли глибше вивчаєш їхню вбудованість у навколишній простір, то на думку спадає інтегральне визначення — абсолютна довіра до всього дійсного світу. Ці індіанці ніколи не сваряться, у них просто відсутня така практика. Коли, скажімо, дитина впустила у воду рибу, то для них це означає лише те, що риба хотіла в річку, а не те, що дитину треба насварити. У піраха відсутнє уявлення про богів, і спроби місіонерів зазнавали невдачі: індіанці просто не мають потреби щось пояснювати. Але авторові це видається цілком логічним, бо піраха і саме їхнє життя є складовою Промислу Творця. Вони не вийшли з Нього, а тому й не можуть "побачити" Його. Піраха ще перебувають у Його благодаті.

Усі негаразди нашої цивілізації пов'язані не з тим, що ми по-різному уявляємо собі успіх і від цього постійно сваримось, а з тим, що ми його вигадуємо. Навіть якщо примусово ми сформуємо спільне уявлення про успіх, він залишатиметься чужим і непритаманним людині.

Пояснення цього в тому, що свій успіх ми шукаємо не у світі, а у власному уявленні про світ.

Дійсне — це енергетичний універсум. У ньому немає ні простору, ні часу, а є лише неперервна зміна стану енергії. Ми, люди, завжди з неперервної дії виокремлюємо епізод, хоча його немає: такий наш спосіб сприйняття дійсності — це патологічна уява. (Вона, до речі, є лише одним зі станів енергії універсуму: "Бог зробив нас подібними до себе, але дозволив нам бути собою".)

Далі ми цей епізод аналізуємо, інтерпретуємо й формуємо досвід епізоду, якого в реальності немає і не було.

Нагромадження епізодів у нашому уявленні про дійсне — пам'ять створює ілюзію простору й часу: фрагменти в епізодах зміщуються (ілюзія простору), а дискретність і послідовність епізодів створює ілюзію часу ("раніше-пізніше"). В неперервному енергетичному універсумі цього немає, бо в нього немає складових, а отже простору, він — єдиний, цілісний. При цьому неперервність дії не передбачає понять "минуле" і "майбутнє", бо все нерозривне.

Це ми, послуговуючись нашою патологічною уявою, пам'яттю, приписуємо неперервному дійсному властивості уявних дискретних епізодів — простору і часу. Власне, ці вигадані поняття "вміщують" у собі (компенсують) втрачені нами зв'язки між епізодами. Потім вигаданий досвід уявних епізодів, сформований у категоріях просторово-часового детермінізму, ми намагаємося застосувати для опису дійсного, яке є енергетичним універсамом і часу й простору не має.

Тому, коли ми кажемо, що "раптом несподівано щось відбулося", то цим лише констатуємо прояв втрачених зв'язків між епізодами й недосконалість і неповноту заміни їх вигаданими просторово-часовими властивостями дійсного.

В енергетичному універсумі немає звичного для нас простору, бо ми навіть не можемо ввести там "точку відліку", бо все нерозривне, і наступної миті, навіть введена, вона вже буде іншою. До того ж у ньому немає "наступної миті", тобто часу, бо все неперервне!

Уявімо собі поліно, яке пливе річкою, і спостерігача на березі. З погляду поліна, воно існує в дану мить. З погляду спостерігача, який прокинув через річку вісь відліку, поліно існує вже в інтервалі часу, поки пропливає через вісь. З погляду річки, поліно існує завжди, з моменту, коли з'явилося, до моменту, коли зникне (перетвориться на море, озеро) сама річка. Різноманіття, відносність поняття "існування" говорить лише про його уявність, штучність, бо все неперервне.

Люди намагаються вигадати "машину часу", а немає нічого простішого. Досить уночі подивитися на зоряне небо. Цієї миті ми побачимо світло, яке прийшло до нас з абсолютно різних часів. Тобто ми одночасно перебуватимемо в абсолютно різних часах. Це і є підтвердженням вигаданості цього поняття, обмеженості продуктивності його застосування й абсурдності перенесення поняття часу на світ — енергетичний універсум. 

Телескопи й прискорювачі, вигадані людьми, — це лише просування нашого уявлення про світ, а не пояснення його. Це цікаво, бо "Бог дозволив нам бути собою", але не забуваймо, що "Він зробив нас подібними до себе", і це — набагато цікавіше.

Тому світ треба не пояснювати й змінювати, треба прислухатися до нього і жити в ньому. Це і є найбільшим успіхом та призначенням людини.

Якщо людство прийде до такого спільного, але незбагненно різноманітного розуміння свого успіху-призначення, то виникне нова цивілізація, де обмін перестане бути примусовим (навіщо?), "хочу" — зманіпульованим (навіщо?), а "можу" — нав'язаним (навіщо?). Тоді "маю", нарешті, приноситиме людині лише втіху, а не клопіт, спокуси, заздрість і гнів. І ноосфера отримає цивілізацію довіри.

Щоб наблизитися до цього, ми повинні всі проблеми, дискусії, полеміки чи просто забаганки, що виникають у спільноті, розв'язувати лише послуговуючись новим уявленням про успіх: "Чи сприяють вони зміцненню довіри?".

Майже завжди, коли ми починаємо щось завзято з'ясовувати, то нагрішимо більше, ніж з'ясуємо. І як наслідок отримаємо не шукану правду, а втрату довіри між людьми. Тому попереду всіх природних прав людини та її свобод ми повинні поставити пріоритет довіри. Бо людина істота соціальна, а без довіри не діють жодні суспільні стереотипи, в тому числі концепти прав і свобод. Без довіри немає ні власності, ні грошової системи. Без довіри немає злагоди й солідарних дій.

Майже всі погодяться з тим, що головне для людини — пізнавати навколишній світ і гармонійно жити в ньому. Але для пізнання й гармонії потрібна не конкуренція, а співпраця. А для співпраці потрібна довіра.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
6 коментарів
  • Довіра 23 сентября, 09:57 Довіра – це найцінніший актив людини і спільноти, завдяки якому вона перетворюється на суспільство. Довіра – це універсальна і вічна «валюта» людей. “Au” перетворюється на «золото» тільки пройшовши через горнило Довіри. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергей Алексенко 21 сентября, 23:15 Вся история человечества, по сути, есть история коллективных усилий, сотрудничества на основе доверия, направленные на устранение последствий природных катаклизмов и несчастий, спровоцированных трусостью так называемых диктаторов. В наше время - это движение за открытость научной и технической информации, набирающее силу в западной мире. Нам в Украине до этого пока далеко, мы слишком запуганы и дезориентированы.
    Резюме 22 сентября, 00:13
    Посмотрите предыдущие материалы автора. Один из них "Постдемократия: цивилизация принудительного успеха"
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Резюме 20 сентября, 22:59 Экзотика Пираха: Люди без вежливости. "Здравствуйте", "как дела?", "спасибо", "до свидания", "извините", "пожалуйста" - массу слов люди большого мира используют, чтобы показать, как хорошо они друг к другу относятся. Ничего из вышеперечисленного пираха не используют. Они и без этого всего друг друга любят и не сомневаются, что и все окружающие априори рады их видеть. Вежливость - это побочное дитя взаимного недоверия - чувства, которого пираха, по утверждению Эверетта, лишены полностью. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 25 °C
Курс валют
USD 25.14
EUR 28.07