"Серед далеких скель Я бачив Вакха…"

Олег Смаль 25 жовтня 2013, 17:10
Вакх

Читайте також

 Пісня, якщо написав її той, який п'є лише воду, —

Так, Меценате,
Кратін колись твердив, —
не буде втішатись

Ні довголіттям, ні славою.

Квінт Горацій Флакк.
"До Мецената"

Суєтна круговерть життя в мегаполісі не надто сумісна з читанням античної класики. Але вісімнадцятиденне перебування в краю, де на правах автохтонного населення колись жили шалені німфи й козлоногі сатири, примусило взяти до рук книжку Квінта Горація Флакка — того самого, що творив поряд не лише з богами й міфічними істотами, а й також із Гаєм Цільнієм Меценатом. Так, із тим самим диваком, що допомагав митцям, не вимагаючи нічого натомість, не відмовляючи й не посилаючись на фінансово-економічну скруту в Римській імперії…

Ще якихось сто із хвостиком років тому ця частина кримського узбережжя була майже безлюдною, а листівки з первозданними гірсько-морськими краєвидами підписували: "Кокъ-Тебель". Максиміліан Кирієнко-Волошин, майбутній співець стародавньої Кіммерії, спершу побачив тут лише "скупость и скудость природы и красок", але врешті закохався в "оригинальность и красоту Коктебеля" і залишився вірним цьому почуттю до останнього подиху. Понад 80 років минуло відтоді, як спорожнів завжди гостинно відкритий для митців дім поета, але й сьогодні він вабить до себе художників, поетів, музикантів та й просто хіпіподібних "максиміліановолошинців", котрі, здається, навіки отаборилися біля підніжжя гори Кучук-Енішар, на вершині якої поховано їхнього кумира.

Втім, Коктебель викликає асоціації не лише з культовим поетом Максиміліаном Волошиним, а й з виноградом, виноробством і торговельною маркою "Коктебель". Слово "меценат" нині пишеться з маленької букви, бо стало означати не прізвище, а, радше, стан душі. Проте люди, що мають схильність до такої діяльності, гідні всілякої похвали. Попри фінансово-економічну скруту, яка знайома нам не менше, ніж Горацію, вони виділили чималі кошти на проведення чергового, вже ювілейного п'ятого, міжнародного українсько-французького симпозіуму-пленеру "Виногорад. Виноробство. Вино. Коктебель-2013", що проводиться під егідою асоціації "Україна—Франція".

Цілком логічно, що серед учасників цього мистецького заходу були художники з Франції та України, але не тільки. Справжньої мультикультурності й творчої багатовекторності додали майстри з Білорусі, Ірану, Туркменистану, Росії. Головний селекціонер коктебельського виноградника… перепрошую, симпозіуму-пленеру, Павло Ротар пояснив свій вибір бажанням повернути Україні статус "брендовості", яким вона володіла в часи СРСР, — служити прагнули в Україні, відпочивати — в Україні, навіть спокійно доживати віку хотіли не за Уралом чи полярним колом, а в Україні. Відкриті кордони дають право вибору, тому треба знову переконувати колишніх співгромадян і їхніх нащадків, що Україна належить до найкращих місць планети. А хто найпереконливіше, найбарвистіше розповість про побачене, відчуте? Звісно, митець! Правда, не обійшлося без ложки дьогтю — наші амбасади в Ірані й Туркменистані не пішли назустріч учасникам кримської мистецької акції, які цілком на законних підставах просили не брати з них, як з емісарів культури, плати за візи. Ну, поповнили клерки скарбницю держави на жменьку доларів, але того, що не міряється грошима, країна втратила набагато більше.

Команда художників розмістилася в готелі "Аравана", який розташований у селищі Курортне (на старих листівках ця місцина ще мала назву Отузи). На два з половиною тижні творці отримали стаціонарні номери-майстерні й величні краєвиди — мрію кожного живописця (до речі, організатори сповна забезпечили учасників форуму підрамниками й ґрунтованим полотном). 

Для концентрації натхнення чи не щодня проводили екскурсії. Часто в місця не доступні не лише "дикому" туристові, а й організованим групам. Масив Кара-Даг, на щастя для природи, — заповідна зона. Звісно, чимало часу було присвячено ознайомленню з виноградниками, етапами його вирощування та збирання. Доки не побачиш на власні очі, скільки копіткої праці вкладається в кожну виноградну лозу, доти сприймаєш виноробство як звичайний технологічний процес: зібрали, перебродило, закоркували, продали. Справжні творці вина — хранителі тисячолітнього досвіду, який неможливо виміряти лише параметрами вмісту цукру й спирту. Вірю, що зла людина не здатна створити добре вино, зате може вмить перетворити його на оцет, та й то гидкий. 

Так, виноробство великий жорстокий світовий бізнес, але водночас це справжнє мистецтво. Недарма виноградна лоза, виноградні грона, вино зі старозавітних часів використовують як релігійні, філософські символи. Навіть в українській вишивці, в обрядових рушниках мотив винограду зустрічається надзвичайно часто. Про цю складну символіку прочитав справжню поему-лекцію Юрій Мельничук, заступник директора Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара".

Щовечора один з учасників пленеру презентував себе і свою творчість і навіть проводив майстер-класи для тих, хто бажав долучитися до секретів його майстерності. 

Перед кожним митцем хочеться зняти капелюха. Але тоді довелося б зняти цілих дві дюжини капелюхів... А наразі спробую хоч трохи відтворити атмосферу спілкування, яка панувала над морем під схилами Кара-Дагу. 

Художники не надто публічні люди — якщо митець день і ніч танцює в різноканальних телешоу й без передиху виблискує самохвальними інтерв'ю у глянцевих журналах, виникає резонне запитання: "А коли ж цей титан палітри працює?".

Кримський пленер дав можливість стати свідком таїнства творення. Заворожливе відчуття охоплює все єство, коли бачиш, як філігранно точні, мов у хірурга, що оперує серце, рухи руки з пензлем народжують витвір петриківської школи розпису. Наталія Статива-Жарко працює віртуозно й легко. Але розуміння того, що за цією оманливою легкістю стоять роки щоденної праці й вікова традиція, приходить умить — щойно сам намагаєшся хоча б повторити зразок… Недарма петриківський розпис запропоновано включити до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Дивно, але мистецтво мініатюри, яке презентував своїми творами іранський художник з Ісфахана Мосхен Фаттані, багатьма мотивами й художніми прийомами перегукується з традиційним українським розписом — квіти, листя, ягідні грона, дивовижні барвисті птахи однаково довершено переплітаються в орнаментах, народжених над Дніпром і створених над річкою Заєндеруд.

Три французькі митці представляли різні частини Франції, різні течії і жанри мистецтва.

Даніель Сум — веселий, товариський, працьовитий. Він, мабуть, перший ухопився за фарби й пензлі і кинувся відтворювати на полотні не бачені раніше краєвиди. Андре Жоліве частіше можна було побачити з комп'ютером, ніж з олівцем. Проте його тривале й уважне споглядання нашого моря, гір та виноградників урешті дало результат, щоправда, дещо авангардний і неочікуваний. Третього гостя з Франції важко вже й назвати гостем —більш як десять років Сіріл (по-нашому Кирило) Горішний пропагує з допомогою фотомистецтва Україну у світі, заодно повертаючись до свого етнічного коріння. Справжнім святом стали відвідини трьома французами дитячої школи мистецтв у Коктебелі. Запланований програмою майстер-клас переріс у справжній фестиваль, на якому свої таланти демонстрували і гості, і учні, і викладачі.

А які чудові живописці з Білорусі — вправна академічна рука й абсолютна свобода використання кольору, композиції, трактування заданої теми. Багато митців завершили пленер колекцією етюдів, ескізів, які згодом, у затишку майстерні, мають втілитися в завершені твори. Представники білоруської школи живопису Олег Чубаков, Наталія Брильова, Сергій Римашевський здивували великими полотнами, в яких кожен мазок уже лежав на своєму місці, — хоч тут-таки вставляй роботи в рами й виставляй у галереї або відправляй на аукціон.

Рахмону Умарову учасники пленеру, здається, трохи позаздрили: туркменське економічне диво не оминуло митців — замовлень на роки вперед. Школи, офіси, лікарні, державні установи обов'язково прикрашають творами мистецтва. А справжньому майстрові завжди є місце під сонцем. Подумалося: а раптом Україну заллє грошима, коли почнемо видобувати сланцевий газ. А раптом олігархи кинуться прикрашати міста і села творами високого мистецтва? І охопить тоді нашу землю Неоренесанс, і зникнуть з фольклору байки про бідних художників! 

Віктор Бичков має звання заслуженого художника Росії. Можливо, в московсько-петербурзьких мегаполісах, як і в нас, відбулася девальвація почесних регалій, але Віктор представляє Володимир, а там не основний майданчик боротьби за лаври. Його мистецтво не крикливе, глибоке, сповнене співчуття, поваги й любові до своєї землі. Віктор Бичков був одним з найвідважніших живописців пленеру — навіть, сказати б, заполярна погода, що панувала тоді в Криму, не завадила йому щодня штурмувати з етюдником гори.

Як шкода, що пленер так швидко минув. Але дні спілкування, підсумкова виставка в Будинку-музеї Максиміліана Волошина, без сумніву, додали наснаги, вражень та оптимізму митцям. За кілька місяців художники знову зустрінуться. Тепер уже під склепіннями Софії Київської. Там відкриється велика виставка, яка стане результатом цієї значущої мистецької акції. Сподіваюся знову побачитися там зі Світланою Галдецькою, Іриною та Андрієм Грохами, Олександром Жарком, Костем Лавром, Михайлом Фірманом, Тетяною Ягодкіною, Василем Копайгоренком, Олександрою Гордієць, Віталієм і Людмилою Мітченками. З усіма митцями, які роблять світ добрішим, веселішим, людянішим.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
Киев 25 °C
Курс валют
USD 25.14
EUR 28.07