Іван Левківський: "Жити на стипендію аспіранта в Україні — це подвиг"

Оксана Онищенко 22 листопада 2013, 18:57
Иван Левкивский

Читайте також

Чому так мало з тих, хто навчався в іноземному університеті, отримував там науковий ступінь, повертається на Батьківщину? Про це та багато іншого, що непокоїть наших науковців, зокрема молодих, нам розповів кандидат фізико-математичних наук, 

PhD з фізики, науковий співробітник Гарвардського університету Іван ЛЕВКІВСЬКИЙ:

— Нині ви працюєте в Гарварді. Але починали займатися наукою в Україні. І досить успішно: закінчили престижний фізико-математичний ліцей, стали переможцем Міжнародної олімпіади з фізики, вступили до одного з найкращих університетів країни. Там же закінчили аспірантуру й захистилися. Як і чому опинилися за кордоном — у Швейцарії, а потім США? 

— Ще під час навчання у школі я відвідував Науково-освітній центр при Інституті теоретичної фізики ім. М.Боголюбова. Потім, уже студентом, сам читав лекції у цьому центрі для талановитих школярів і студентів молодших курсів. Там познайомився з професором Женевського університету, який читав лекції на запрошення Центру (до речі, фінансувала його приїзд швейцарська сторона). Завдяки цьому знайомству я й потрапив до Швейцарії — вступив до аспірантури Женевського університету. Закінчив також аспірантуру у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка.

Чому вирішив займатися наукою за кордоном?Тут, в Україні, дуже проблематично знайти місце, де молодий науковець отримував би пристойну зарплатню. Елементарно немає на що жити, винаймати квартиру, не кажучи вже про фінансування досліджень. Стипендія аспіранта в Женеві приблизно у 20 разів вища, ніж у нас. Жити на стипендію аспіранта в Україні — це подвиг. 

— Якщо порівняти навчання в аспірантурі у нас і в Женеві — у чому найбільші відмінності? 

— Українські дипломи кандидатів і докторів наук без проблем визнають у Швейцарії. І можна було б обмежитися аспірантурою в Україні, а потім поїхати працювати до Женеви. Але в аспірантурі мені цікавий не лише результат — науковий ступінь, а й сам процес. У цьому сенсі у Швейцарії навчатися цікавіше. Женевський університет давав мені можливість узяти участь у багатьох міжнародних конференціях — сплачував за квитки й проживання в тих містах, де вони проходили. Київський університет не міг собі цього дозволити. А тим часом участь у конференціях є важливою складовою наукової роботи. Це цікаві зустрічі, актуальні дискусії, взагалі можливість відчути себе на передньому краї науки.

У Швейцарії навчання в аспірантурі триває чотири-п'ять років. Чому в Україні менше — незрозуміло. Скорочений термін заважає молодим науковцям сконцентруватися на наукових дослідженнях і спонукає штампувати неякісні дисертації. 

— Цікаво було б порівняти саму процедуру захисту дисертації в нашій аспірантурі і європейській. 

— У Швейцарії немає міністерства освіти й ДАКу. В університетах немає спеціалізованих учених рад. Кожен університет видає власний диплом про здобуття наукового ступеня. Тому для його репутації й авторитету важливо, щоб дисертація, захищена в його стінах, була справді якісною. Для цього потрібна фахова незалежна експертиза. Організовується вона так. Аспірант подає разом із науковим керівником до деканату рекомендований список вітчизняних та іноземних експертів, що є визнаними фахівцями з теми дисертації. Керуючись цими пропозиціями, деканат призначає групу з трьох або більше науковців. Наприклад, мою дисертацію розглядала комісія з п'яти експертів. Їх запросили з університетів Гарварда, Цюріха, Женеви та Массачусетського технологічного інституту. До речі, університет повністю оплачує дорогу й проживання запрошених. 

Відрізняються й формальні вимоги до захисту. Наприклад, за кордоном не вимагають визначеного мінімуму публікацій. Достатньо й однієї. У нас їх повинно бути не менше п'яти (у Росії — три). Провести за три роки аспірантури наукові дослідження, яких би вистачило на п'ять якісних публікацій, — це дуже важко. 

Щоб захистити дисертацію у Швейцарії, потрібно заповнити документ на два аркуші формату А4, подати текст дисертації та висновки мінімум трьох експертів. Наш набір документів, якщо його скласти у стос, удвічі (!) грубіший за дисертацію. 

У нас необхідний кандидатський мінімум — три іспити: з іноземної мови, філософії та спеціальності. У Швейцарії лише один — зі спеціальності. І складати його можна у будь-який час протягом року. В Україні ж у більшості вишів кандмінімум можна скласти лише раз на рік у конкретно визначений день.

— Рада молодих учених при Держінформнауки, знаючи про нашу з вами зустріч, передала для вас кілька запитань. Молоді науковці цікавляться, як у Швейцарії борються з плагіатом у дисертаціях? 

— Одразу після захисту текст публікації викладають у відкритий доступ в Інтернет. Якщо хтось побачить плагіат, може написати про це до університету, де захищався здобувач ученого ступеня. Це дуже погано для репутації і дисертанта, і університету. Крім того, оскільки тексти всіх дисертацій відкриті, а для експертизи дисертацій запрошують науковців, які спеціалізуються саме на її темі (а отже, відстежують дослідження в цій сфері), плагіат вони відразу викриють. Обманути всю наукову спільноту дуже проблематично. 

В Україні немає вільного доступу до текстів дисертацій. Отже, можливостей для плагіату набагато більше. 

— Вони також запитують, чи пов'язана процедура захисту дисертацій у Швейцарії з матеріальними витратами? Наприклад, в Україні здобувач наукового ступеня з власної кишені сплачує від 1500 до 15 тисяч гривень у бухгалтерію установи, де захищається (такий офіційний внесок є у більшості спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій), 800—1600 гривень на видання автореферату, близько двох тисяч — за його розсилку. І це тільки офіційні внески…

— У Швейцарії аспірант ні за що не платить. Усі витрати бере на себе університет. Щоправда, я оплатив видання десяти примірників своєї дисертації. Бо університет видає безплатно лише 20. А мені хотілося мати 30, щоб розіслати друзям і знайомим. 

До речі, в Україні не всі установи вимагають внески. Захист в Інституті теоретичної фізики обійшовся мені лише у 230 гривень — саме стільки коштувало оголошення про захист в офіційному виданні МОН.

— Як підтримує держава молодих науковців у Швейцарії? 

— Науковці віком до 35 років мають пріоритет в отриманні грантів на дослідження. Більшість із них фінансують держава (Швейцарський національний фонд наукових досліджень) і університети (вони мають автономію і можуть самостійно розпоряджатися своїми коштами). Наприклад, наша наукова група, що складалася з трьох молодих науковців і професора, за п'ять років отримала на дослідження, участь у конференціях і зарплатню майже півтора мільйони франків. З них 60% — від Національного фонду і 40% — від університету. 

Великий відсоток фінансування наукових розробок надходить і від приватних корпорацій. Вони вкладають гроші у перспективних молодих людей з ідеями, що можуть бути реалізовані в бізнесі. Підприємці розуміють, що тисяча франків, вкладена в науку сьогодні, через п'ять років дасть мільйон прибутку. 

— А хто визначає, чи варто вкладати гроші у те чи інше дослідження? 

— Це вирішують комісії, що складаються з незалежних міжнародних експертів. Склад комісії оцінюють і затверджують інші експерти — визнані наукові авторитети або ті, хто входив до складу комісії раніше. 

— Чи відомі українські науковці у світі? 

— Так. Хоча українців окремо не виділяють. Усіх вихідців з пострадянських країн називають "росіянами". Звичайно, за кордоном знають, що в нас є сильні наукові школи в академічних інститутах і окремих університетах. Поки що є. Якщо проблеми з фінансуванням не будуть розв'язані — всі перспективні науковці просто виїдуть звідси. 

Але попри все, завдяки високому рівню наукових результатів, багато українських учених, особливо у сфері природничих наук, успішно співпрацюють у міжнародних проектах завдяки підтримці зарубіжних партнерів. Однак для того, щоб за кордоном зацікавилися дослідженнями вченого, потрібно, знову ж таки, брати участь у конференціях, мати зв'язки в науковій спільноті.

— У нашій країні втрачено розуміння цінності фундаментальних досліджень. Як приклад — проблеми ключової лабораторії з молекулярної біології, зменшення фінансування НАНУ. А як у Швейцарії та інших країнах?

— Швейцарський національний фонд наукових досліджень виділяє на фундаментальні дослідження приблизно половину всіх коштів. Такі дослідження важливі, бо вони формують наукову культуру в суспільстві взагалі й атмосферу для прикладних досліджень. Це стратегічна річ, яка впливає на розвиток усієї науки. Наведу приклад з власного досвіду.

Я працюю над напівпровідниковою електронікою, але в дуже малих масштабах. Вивчаю, які процеси відбуваються у напівпровідникових елементарних структурах, коли вони стають настільки малими, що ті закони, до яких ми звикли в нашому макроскопічному світі, не працюють. Тут починають працювати закони квантової механіки. Масштаб напівпровідникових структур — один мікрон. У таких невеликих структурах спостерігається цікавий ефект — коли їх поміщають у сильне магнітне поле, їхня провідність починає антуватися (приймає дискретний фіксований набір значень, який не залежить від форми, матеріалу, а залежить від констант — заряду електрона та сталої Планка). Це так званий квантовий ефект Холла, відкритий у 80-х роках XX століття. Чотири науковці отримали за це Нобелівську премію. Коли ми почали вивчати тонкощі цього ефекту, з'ясувалося, що фізика, яка стоїть за ним, має багато спільного з фізикою елементарних частинок. Завдяки цій аналогії вдалося дуже сильно просунутися в розумінні фізики ефекту квантування. І вже є випадки прикладного застосування ефекту Холла. Існування квантових систем спричинило експериментальний бум у мезоскопічній фізиці, яка вивчає явища на межі мікроскопічного та макроскопічного світів. У першому діють закони квантової механіки, у другому — звичні нам закони. У світі лише п'ять лабораторій, які займаються експериментальним підтвердженням цих теорій. Є великі сподівання, що на базі пристроїв, де застосовується фізика квантового ефекту Холла, можна буде створити квантовий комп'ютер.

— Чи правда, що західна наука перебуває зараз у концептуальній кризі? Їй закидають надмірну вузькоспеціалізованість. 

— Тенденція до вузькоспеціалізованості справді спостерігається останніх років зо п'ять. Гадаю, це пов'язано з науковим прогресом, наука не стоїть на місці. Більше знань, більше відкриттів — і фахівці в різних галузях дедалі більше віддаляються один від одного. Бути універсальним науковцем складно. 

Так, у західній науці не все безхмарно. Є свої проблеми. Але їх не порівняти з нашими. У нас невдовзі взагалі науки може не бути. Багато молодих науковців, за якими майбутнє, виїжджають з країни.

— Що можна зробити для того, щоб їх підтримати, щоб вони не виїжджали? 

— Практика навчання за кордоном не є чимось неприйнятним у європейських країнах і США. Але там після навчання люди часто повертаються на батьківщину. Варто поставити запитання по-іншому: що зробити, щоб талановитій молоді було цікаво повернутися в Україну? Наша держава має для цього дуже обмежені фінансові можливості. Може, варто було б сконцентрувати фінанси в кількох установах, створених за зразком швейцарських excellence centers. Такі центри можна було б зорганізувати на базі університетів або академічних інститутів, які надали б для цього свої приміщення, створили б міжнародну комісію незалежних експертів з певного наукового напряму, запросили б науковців, запропонувавши їм гідну зарплатню, фінансували б експериментальні дослідження. Такі центри обов'язково повинні бути незалежними від держави й університетів. Вони мають контролюватися міжнародною комісією незалежних експертів з певного наукового напряму. І отримувати фундаментальне фінансування. 

Навколо них згуртуються талановиті студенти. Там буде висока концентрація наукових спеціалістів, і це, відповідно, стимулюватиме їх до розвитку. Потрібен синтез освіти і науки. Прообразом такого excellence center можна вважати Науково-освітній центр при Інституті теоретичної фізики, де я навчався. 

— А ви повернетеся в Україну після того, як закінчиться ваш контракт у Гарвардському університеті?

— Питання складне. Стосовно наявності наукового ком'юніті, з яким можна проводити наукові дослідження, проблем немає.  Наприклад, у тому ж Інституті теоретичної фізики є сильна група науковців, до складу якої входять і досвідчені, і молоді вчені.  Вони проводять на сучасному рівні дослідження різних аспектів фізики графену — дуже перспективного матеріалу для наноелектроніки. Зі співробітником цієї групи Артуром Слободенюком  ми зовсім недавно опублікували спільну наукову статтю. Є талановиті українські студенти, з якими я спілкуюся, коли приїжджаю до Києва і проводжу семінари у Центрі. Але якщо розглядати фінансову сторону питання (можливості проведення наукових досліджень на сучасному рівні), відповідь на ваше запитання буде скоріше негативною.  

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
59 коментарів
  • Кастро 26 ноября, 22:44 Ми про копійки тут сперечаємося, а Табачніку ректори подарили злиток золота на 2 кг , а друг Вася Горбаль квартирку на пару млн доларів! І це лише маленька дещиця. Європа відпочиває. Тому табаки , толочки , янукі, хазарови добре живуть. А ви!?? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Без розовых очков 26 ноября, 18:27 Черта бедности в Швейцарии на сегодняшний день для одного человека - 2300CHF (1CHF=1USD). Но это без обязательной мед. страховки, которая обходится в 400CHF в месяц. Цифры эти - для Швейцарии в среднем. В Женеве, из-за недостатка жилья (лишь 0.1% свободно), цены на аренду в последние годы взлетели. Жилья так мало, что в этом году часть студентов Женевского университета пришлось временно поселить в бомбоубежище (по закону раньше было обязательно иметь убежище под каждым домом). Черта бедности в Женеве еще выше из-за дороговизны жилья. Для семьи 2 взрослых и 2 ребенка, черта бедности по Швейцарии 4800+2*400+2*100=5800, с учетом мед страховки. То есть создать семью на зарплату аспиранта в Женеве - это тоже "подвиг". Хотя в 27-35 лет уже пора. В Италии "аспирант" получает около 1тыс. евро. При этом, в 2011-м году сократили 20 тыс. мест аспирантов из 60 тыс., которые были на тот момент, то есть 1/3. На 1 тыс. евро жить это тоже подвиг, не только в Италии, а и в любой европейской стране. Не говоря уже о семье. Возвращаясь к Женеве, надо учитывать, что уровень жизни сильно упал в последние годы. Женева - номер 1 в Европе по числу квартирных краж и краж смартфонов на душу населения. Женева - среди лидеров по потреблению кокаина, на уровне Амстердама (основано на анализе сточных вод). Улицы Женевы наводнены мелкими преступниками - выходцами из арабской весны, которых не садят в тюрьму и не депортируют, из-за нехватки мест в тюрьмах, и из-за политкорректной идеологии. Средь бела дня и на каждом углу, негры продают наркотики. Торговцев наркотиками также не депортируют и не садят в тюрьму по тем же соображениям политкорректной идеологии.
    :( 26 ноября, 22:03
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Люда 25 ноября, 15:02 Сльоза Сегодня, 11:16 "Всі науковці повинні завтра вітати Табачку із ювілеєм! Несіть що є! І воздасться!" ТАК ОТО Ж ВАМ і воздасться! І Воздасться за саме за те, що Ви, шановні, сплюндрували і порівняли юде-бандеріків з кравчуками ) Відповісти Цитувати
  • Люда 25 ноября, 12:13 "Основная проблема, что репутационные механизмы в Украине не работают." Так ведь, к глубокому сожалению, именно РЕПУТАЦИОННЫЕ механизмы (и только они и работают!) Вопрос только в том - каковы критерии этих репутаций Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сльоза 25 ноября, 11:16 Всі науковці повинні завтра вітати Табачку із ювілеєм! Несіть що є! І воздасться! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Зайчук 24 ноября, 23:49 Меламед Табачник закрывает хедеры, мы ему обьявим херем!!!! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Вчитель 24 ноября, 21:16 Простий і правильний рецепт молодого науковця: "Може, варто було б сконцентрувати фінанси в кількох установах, створених за зразком швейцарських excellence centers. Давно пора припинити так зване "базове фінансування" академічних інститутів, а фінансувати тих, хто здійснює сучасні дослідження. Тоді нинішніх коштів вистачило б для підтримки належного рівня науки (справжніх дослідників лишилось дуууже небагато). Тоді від кормушки відігнали б ялові академію педнаук, академію правових наук. З аграрної лишилося б кілька дослідницьких груп. Якщо хтось хоче посперечатись, нехай назове одну "скопусовську" статтю академіка НАПНУ чи академіка НАПрНУ. Зате лайдаків рівня суліми - хоч греблю гати, і всі мають від нас з вами академічні оплати в рази більші від зарплат наукових співробітників, не кажучи вже про стипендії аспірантів. А донецька братва тим часом уже стоїть з розкритими ротами над стареньким Президентом і мріє прихопити будівлі і землі НАНУ. Чи не скажемо собі скоро - загралися і догралися.
    Простий і правильний рецепт 25 ноября, 01:57
    Согласен с Вчителем, через лет пять при нынешней тенденции смены поколения в академических институтах останется процентов 30 активного научного потенциала, но при целенаправленной поддержке создания таких Центров уже сейчас, с соответствующей финансовой поддержкой, можно надеяться о возникновении тенденции регенерации научного потенциала в отдельных направлениях, по крайней мере по фундаментальной науке.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Professor 24 ноября, 19:46 Ув. SP! Ваше предложение учитывать 1 скопусную статью за 2 местных не есть решение проблемы. Скажем, для физиков (не всех) есть украинские журналы, которые отражены и в Scopus и в Web of Science - это "Физика Низких Температур" (Харьков), Ukrainian Journal of Optics (Львов), "Condensed Matter Physics" (Львов), но у них импакт-фактор низковат, IF < 1. Конечно, лучше публиковаться в журналах с высоким IF. Но здесь нужно иметь достойные результаты соответствующего уровня. А диссертация, тем более докторская, - это не набор из 3 или 10 статей. Это результат. А оценивать его достаточно просто - по индексу цитирования. Если публикации интересны соответствующему сообществу - их будут цитировать, а если нет - то не будет и ссылок. Я уже писал, что самый честный и объективный вариант оценки работы - это цитирование (не самоцитирование) и суммарный импакт-фактор. Я бы предложил для докторских (по естественным наукам) подтверждать ценность работы хотя бы 20 ссылками. А для кандидатских, чтобы суммарный импакт-фактор статей был не меньше 3. Тогда отпадут все ничего не значащие публикации в халтурных журналах. Как быть с гуманитариями и экономистам - не знаю.
    SP 24 ноября, 20:12
    Ваш вариант тоже не безупречен. Есть более "популярные" области науки, где идет быстрый прогресс, много публикаций, например, сейчас это генетика, нанотехнологии. Здесь хороший результат может быстро обрасти цитатами. А в других областях придется подождать не один год, пока результат заметят. В общем, какой выбрать критерий для оценивания качества диссера - вопрос большой и открытый. Мы в инициативе "1 за 2" преследовали цель стимулировать тех, кто может публиковаться в хороших изданиях, и при этом не перекрыть кислород остальным, кто этого уровня пока не достиг. Это лучше, чем стричь всех под одну гребенку, как сейчас.
    Professor 24 ноября, 20:34
    Ув. SP! Я не претендую на безупречный вариант, все можно решить в процессе разумной дискуссии. Ну а по поводу "популярных" направлений, ведь нормальная докторская диссертация по естественным наукам (не халтура какая-нибудь) готовится 7 - 10 лет. Поэтому публикации, которые появились в начале этого пути, уже заинтересуют коллег как в Украине, так и в мире. Если в этих работах будут что-то стоящее, то они (работы) будут цитироваться. Как говорит один мой весьма уважаемый коллега "Статья, после ее публикации начинает самостоятельную жизнь и далее она уже не зависит от автора, ее породившего". А по поводу "не перекрыть кислород остальным, кто этого уровня пока не достиг. Это лучше, чем стричь всех под одну гребенку, как сейчас" - нужно все-таки всех подтягивать под один уровень, чтобы не было продукта высшего и прочих сортов. Конечно, нельзя рубить сплеча, здесь нужна ЭВОЛЮЦИЯ, специалистов нужно готовить бережно, но качественно.
    SP 25 ноября, 21:56
    Мы также за эволюционное развитие! Поэтому и обсуждаем все вопросы открыто, прежде чем что-то предлагать. Присоединяйтесь! http://scientists.kharkov.ua/forum/recent Мы всегда рады любой аргументированной позиции.
    Здравый смысл 24 ноября, 21:01
    Возникает вопрос: возможен ли здесь "объективный критерий" в принципе? Слишком много оговорок возникает в каждом случае. То специфика области знаний, то специфика индекса, то специфика изданий... Как это всё свести к общему "объективному критерию"? Попробуйте, например, "объективно" определить, кто должен получить Нобелевскую премию. Получается, что тот, у кого высший индекс цитирования должен получать её автоматически? ВАК идёт тем же путём, пытается выдумать набор "объективных критериев" (число публикаций, фахови журналы, объём диссертации, "предмэт/объект" во вступлении), который "автоматически" гарантировал бы качество защиты. Оппоненты ВАК предлагают свой набор "объективных критериев" (скопус, импакт-фактор). Идёт поиск философского камня. Я думаю, в случае с диссертациями возможно опираться только на такой интегральный показатель как авторитет того заведения (университет, НИИ) где она защищалась. И ни на что более. Хочет данное заведение, чтобы его дипломы котировались в мире - значит, изыщет уважаемых экспертов, которые подпишут своей фамилией его диплом, индивидуально подойдёт к соискателю и всем особенностям его темы, области знаний и научных достижений. Не хочет - значит, аспиранты будут искать то место, где это сделают. А чего стоит диплом к.н., подписанный какими-то никому неизвестными людьми из пользующегося дурной славой вуза, все сориентируются без подсказок. И всё.
    Здравый смысл 24 ноября, 21:09
    Очень хотелось бы, чтобы к.э.н. Кернес Г.А. должен был предъявлять не "диплом ВАК Украины", а диплом конкретного заведения, подписанный четырьмя людьми: своим научным руководителем и тремя экспертами, решившими, что он достоин этой степени. Фамилии, как говориться, в студию. Чтобы ему каждый "коллега" мог сказать - "так вот ты, мил человек, где защищался". И присвоившим степень чтобы коллеги всегда припомнили: "да у тебя Кернес защитился, ты вообще кто такой?". И про институцию: "это там, где кернесов остепеняют". Это куда эффективнее всей реферируемости вместе взятой.
    Іван 24 ноября, 21:18
    Полностью согласен с этой идеей!
    Іван 27 ноября, 19:12
    Не по темі статті але все ж. На сайті білого дому опублікована петиція щодо персональної відповідальності Януковича та членів кабміну. Підтримайте! Підписати може кожен. http://wh.gov/lkq2m
    М. Іоргов 24 ноября, 22:09
    Во всех странах в университетах вводятся какие-то совсем минимальные формальные требования к диссертациям, а все остальное держится на научной репутации аспиранта, его научного руководителя, университета, оппонентов/экспертов. В этом случае не надо прописывать универсальные требования к диссертации на все случаи жизни. И было бы хорошо чтобы когда-нибудь и в Украине это заработало. Основная проблема, что репутационные механизмы в Украине не работают. Уверен, что есть спецсоветы, которым если разрешить выдавать PhD дипломы, то стыдно не будет. Но боюсь, что найдутся спецсоветы, которые не будут следить за качеством диссертаций и появится очень много подозрительных кандидатов и докторов наук (впрочем, они и сейчас появляются:). При этом никому не будет стыдно, а может наоборот -- завидно, что вот Кернес в таком-то спецсовете защитился и наверное что-то очень хорошее от этой защиты коллеги стали иметь (мы же не знаем, на самом деле, о чем думают ученые в таких спецсоветах). Вот Янукович же написал книжку, которая оказалась плагиатом и что? Ему стало стыдно? мне кажется, что он даже не понял бы в чем проблема.
    Professor 25 ноября, 00:33
    Ув. Здравый смысл! Конечно, в каждой науке должен быть свой, дифференцированный подход к диссертациям. Но некие общие критерии должны быть для всех: новизна и оригинальность исследований, адекватные публикации (не статьи в газетах типа "Вечерний Киев") в профильных изданиях. Что касается Ваших предложений об авторитете университета (НИИ), экспертов (оппонентов) - да, так и должно быть, но это не случится завтра, или с приходом очередной власти. Опять повторюсь, только ЭВОЛЮЦИЯ. А направление этой ЭВОЛЮЦИИ должно определять научное сообщество, а не администраторы от науки и образования. Кстати, что касается отбора кандидатов в Нобелевские лауреаты, то первичный отбор идет именно по цитированию. У Гейма и Новоселова на момент присуждения Нобелевской премии были статьи более чем с 5000 цитирований.
    Здравый смысл 25 ноября, 19:49
    Эти общие требования упомянуты в интервью. 1) наличие специальной аспирантской программы и научного руководителя; 2) публикация в открытом доступе полного текста диссертации и объявления о защите; 3) публичная защита; 4) подписи трёх независимых экспертов и научного руководителя на дипломе. Чего же более? Например, упомянутый к.н. Кернес Г.А. без труда проплатил "кирпич" и статьи по всем требованиям ВАК. Но на "защиту" ("публичную") лишних свидетелей не пускала охрана. А вот за этим ВАК как раз не следит, он публикации в правильных изданиях пересчитывает и порядок абзацев во "вступе". Вот и судите, что здесь более важно.
    Відповісти Цитувати
  • СМУ при Госинформнауки предлагал 24 ноября, 18:35
    SP Сегодня, 16:06 СМУ при Госинформнауки предлагал МОНу засчитывать 1 публикацию в изданиях, входящих в серьезные базы (типа Scopus, Web of Science), за 2 местные. Тогда кандидату хватило бы 3 серьезных статей, а доктору 10. И там еще много чего интересного было предложено по приказам 1111, 1112. Почитайте http://scientists.kharkov.ua/forum/normativnaya-baza/208-obsuzhdaem-prikazy-1111-i-1112 Ответ ждем до сих пор.
    Ну наверно надо стучаться громко, возможно даже ногами, как сегодня в Киеве на Майдане. Если бы СМУ удалось добиться разумных критериев допуска до защиты (хотя бы три публикации) + необходимым условием допуска к защите -- текст диссертации в интернете, то глядишь через десяток лет и перед Европой и Россией было бы не стыдно.
    SP 24 ноября, 20:15
    Так подключайтесь к процессу! Тоже стучите, будет громче. Мы, со своей стороны, последовательно ведем работу по приданию СМУ всех уровней такого статуса, чтобы их хорошо слышали все, от кого что-то зависит в научной жизни.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Табачник лично вручил Кернесу диплом кандидата наук. ФОТО 24 ноября, 12:19 24.11.13 03:07 Табачник лично вручил Кернесу диплом кандидата наук. ФОТО Источник: http://censor.net.ua/p260767
    Залізняк 24 ноября, 23:46
    Я не атисиміт, але цих двох бандитів чекає божий суд! Ворюги і бандюги!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 25 °C
Курс валют
USD 25.17
EUR 28.03