Дорога. 2017

Леся Литвинова 28 грудня 2016, 23:05
дорога

Читайте також

Новорічна ніч у Києві розцвіте феєрверками та салютами. Їх буде більше, ніж у минулу новорічну, і значно більше, ніж у позаторішню. 

На третьому році війни країна втягнулася в нову реальність і навіть навчилася вдавати, що нічого особливого не відбувається. Шок 2014 р. минув, гострота притупилася, побутові проблеми витіснили зі стрічок новин і розмов Донбас та Крим. Уже ніхто не називає загиблих поіменно. Нікого не жахають слова "війна", "біженці", "окупація". Ніхто не чекає, що все ось-ось закінчиться. Та, власне, вже й не дуже добре пам'ятає, як починалося. Життя йде своєю чергою…

На Майдані дерева прикрашені синіми вогнями. Спасибі, що синіми. Вони роблять спогади не такими болючими. Для мене колір ночі на Майдані назавжди залишився яскраво-помаранчевим, гарячим, з вічним запахом диму. Я бачу ці ночі навіть крізь святкову мішуру. І відчуваю запах горілого крізь пахощі кави з корицею на кожному розі. Ночі, в яких над страхом все одно переважала надія. Надія, яку так складно намацати сьогодні. 

Три роки тому все було просто й зрозуміло. Маркер "свій-чужий" практично не давав збоїв, і вся країна сприймалася як один живий організм, що заново переживає своє народження. Як і годиться — в муках, але з абсолютно простою і зрозумілою мрією. Про свободу. Мені пощастило. Я встигла її відчути. На дуже короткий відтинок часу — між втечею "легітимного" і зеленими чоловічками в Криму. Відчуття свободи було таким сильним, що захоплювало дух. І здавалося, що далі — можливо все. Тільки працюй. Тільки не зупиняйся. 

Два роки тому на Новий рік країну накрила хвиля людей, що втікали з-під обстрілів. Нікому раніше не відомі назви крихітних населених пунктів у Луганській та Донецькій областях зненацька опинилися в центрі уваги всього світу. Посеред сонної Європи розгорталася справжня війна, хоч би як вона називалася офіційно. 

Неможливо було усвідомити, що все це відбувається насправді. Що щодня гинуть десятки людей. Що за шість годин їзди від твого спокійного будинку, наповненого пахощами мандаринів і хвої, — пекло. Що ті, хто півроку тому міг зрушити з місця цю країну, — або у свіжих могилах, або зникли безвісти, або в полоні. Саме вони першими пішли добровольцями. Саме вони загинули, давши можливість тобі зустріти Новий рік з родиною, вдома, а не в підвалах під обстрілами. Усе, чого хотілося, — встигнути втримати тканину реальності, що рвалася. І ще — довести собі й тим, хто загинув, що твоє життя не буде пустушкою. Інакше їхні смерті виявляться безглуздими. 

Рік тому в новорічну ніч хотілося сил. Уже було зрозуміло, що попереду — не рік і не два. Що покладатися, крім себе, ні на кого. І що не всі, хто стартував у цьому божевільному забігу, біжать з тобою в один бік. Хтось утомився. Хтось розчарувався. Хтось пішов у політику. Хтось, скориставшись нагодою, сколотив капітал. А хтось просто перестав помічати війну. Вона відсунулася у зведення новин, ставши звичною й монотонною. І запускати салют у новорічну ніч уже не здавалося блюзнірством. Просто даниною давній традиції. І тільки ті, кому пощастило повернутися додому з фронту, і ті, хто з труднощами обживається в чужому місті, здригалися від розривів за вікном. Бо війна для них — більше, ніж рядок у новинах. І навіть якщо вона встигне закінчитися за їхнього життя, то нікуди не дінеться від них до смерті. 

У цю новорічну ніч я не думатиму про мету. З цим простіше. Я хочу побачити дорогу до цієї мети. Просту й зрозумілу. Неважливо, яка завдовжки вона буде. Неважливо, скільки попутників на ній виявиться. І навіть кількість ям на ній — теж не така вже й важлива. Я просто хочу знати. Що вона є. Що та країна, про яку я мріяла в Новий рік на Майдані далекого 2013-го, — це не міраж на обрії. І якщо мого життя не вистачить, щоб до неї дійти, я точно знатиму, що дорога туди — є.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Sherengova Oksana 13 января, 23:55 Сумно. Навіть коли сама можеш не бідувати, то навколо себе бачиш масу загнаних в депресію людей. Сусіди з кислими мінами, заклопотані матеріальними проблемами друзі, роздратовані пенсіонери в банках і магазинах... Усіх не обігрієш і усім не допоможеш... лише родичам і найближчим... А загальна атмосфера в суспільстві - гнітюча. Мало позитивних новин. Одно тільки про те, що все розвалили, зруйнували і розікрали. І нікого не посадили. Тільки долар скаче як скажений... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олена Савинова 9 января, 15:57 Жаль, что все больше людей смиряются. Еще в прошлом году вы видели цель и идущих рядом, теперь вам достаточно дороги, завтра - двери, за которой дорога. Потом - окна, из которого она видна. Почему мы не боремся? Я для себя поняла, что в этой стране в моей жизни ничего не будет. Буду забирать детей и уезжать. Кстати, как вам моя дорога? Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.91
EUR 28.45