Про генія, який бачив невидиме

Петро Марусенко 14 червня 2013, 19:00
Евген Сверстюк

Читайте також

У київському видавництві "Кліо" вийшла книжка Євгена Сверстюка "Гоголь і українська ніч". Вона готувалася багато років і створювалася дуже нелегко. Бувало Євген Олександрович казав: "Добре було б за Гоголя взятися, але ж треба відгукнутися на вчорашні події". Так твори на злобу дня відвертали увагу від зустрічі з Миколою Васильовичем. А писати про Гоголя поспіхом неможливо. Тут доречне мистецтво повільного читання, про яке так добре написано в Михайла Гершензона. І Сверстюк вдумливо читав не лише самого письменника, а й море мемуарної та аналітичної літератури. Серед тих, чиї твори були прочитані й переосмислені, — Дмитро Мережковський і Володимир Набоков, Сергій Булгаков і Дмитро Лихачов, Сергій Єфремов і Юрій Луцький та багато інших.

І ось давня мрія здійснилася, і ми тримаємо в руках цю книжку. В ній — 35 розділів. Дослідження не є істиною в останній інстанції. Із цього приводу мені пригадується книжка російського дослідника Бориса Соколова під промовистою назвою "Розшифрований Гоголь". Не більше й не менше!

У Євгена Сверстюка, звісно, немає математичного розшифрування, проте є глибокі роздуми, спроба підібрати ключі до творчості й велетенської особистості Гоголя. 

Першим ключем і камертоном є заголовок — "Гоголь і українська ніч". "Коли ми говоримо про любов поета до рідного краю, — зауважує Євген Сверстюк, — то найчастіше бачимо те, що на поверхні, шукаємо прямих освідчень у любові до народу та оплакування його недолі. Але глибока любов завжди прихована на глибині, як пам'ять серця. Про неї говорять мало. У поета то передусім любов до рідної природи, до рідної пісні, до свого рідного коріння". 

У книжці розглянуто величезну кількість проблем, пов'язаних із творчістю, життям і місцем письменника в історії: релігійність як основа творчості Гоголя; Гоголь і Україна; Гоголь і Росія; місце Гоголя в українській і російській літературах; Гоголь і земляки; самоспалення; Пушкін і Гоголь; Жуковський і Гоголь; українська пісня; родовід Гоголя; служіння; поприще; Гоголь і чорт; ім'я; "божевілля" Гоголя; дорога; Гоголь і романтизм; гумор; сповідальний дух творчості; інтелектуальна толерантність; пророчий дар.

Євген Сверстюк основою творчості Миколи Гоголя вважає його релігійність: "Відчуття, що є Той, хто все бачить, усе знає й більше бачить тебе, ніж ти сам, супроводжували Гоголя ще змалку". І далі: "Гоголь, а за ним Достоєвський уперше в російській літературі заговорили про справжнє незглибиме джерело євангельської мудрості. Незрівнянно глибшої за мінливу філософську мудрість світу цього", — наголошує дослідник.

Багато хто закликає не ділити Гоголя на "російського" і "українського". Сверстюк і не ділить. Він вважає його митцем усесвітнього значення. Але переконливо доводить, що українські елементи в душі Гоголя мали першорядне значення. Про значення письменника для української ідентичності автор пише так: "У когось національну свідомість будив Шевченко, у когось — Гоголь. Хіба це не достатня національна характеристика письменникові?". 

Дуже важливий розділ "Ще раз про "Вибрані місця". Адже відомо, якої нищівної критики зазнала ця книжка Гоголя одразу після своєї появи. Причому її сварили майже всі: вороги і друзі, дурні люди й розумні. І дуже небагато хто оцінив її належно. Цей розділ у Сверстюка починається так: "Одному твору М.В.Гоголя судилася доля "каменя, якого відкинули будівничі, а він стає наріжним каменем". Це книга роздумів "Вибрані місця із листування з приятелями". "Для уважного читача книга дає ту глибину, де відкривається інша система вартостей. Для неуважного — це книга прописних істин", — підкреслює Євген Олександрович. Він, зокрема, розбирає конфлікт Миколи Гоголя і Віссаріона Бєлінського, що має значно ширше значення. 

У своєму сумно знаменитому листі Бєлінський "поділив" письменника "на дві полярні персони — на прогресивного і реакційного. І такий погляд закріпився на століття". Євген Сверстюк заперечує позицію критика: "Йде він з молодих років "тією самою дорогою… То була християнська дорога, яка й не може змінюватися".

Бєлінський немов відчув, що Микола Васильович написав і на його адресу теж: "Однобічні люди, а до того ж, фанатики — болячка для суспільства; біда тій землі й державі, де в руках таких людей опиниться якась влада. У них немає ніякого смирення християнського й сумніву в собі; вони впевнені, що весь світ бреше, і тільки вони говорять правду". Сверстюк із цього приводу пише: "Чи не є це застереженням на сторіччя вперед? Гоголь відчував паростки насильства навколо себе". І далі: У Гоголя були "…тривожні передчуття великої руїни та спустошень, продиктовані нетерпимістю однобічного і гордого розуму. У його книзі були ідеї примирення, суспільної злагоди й розвитку добрих начал, які будують і упорядковують життя".

Мабуть, навколо жодного з письменників не виникло стільки міфів, як навколо Гоголя. Наприклад, про його "божевілля". А почалося все ще в день похорону Миколи Васильовича. За свідченням Івана Тургенєва, "вся Москва говорила, що Гоголь з'їхав з глузду". Потім цю нісенітницю повторювали і продовжують повторювати до наших днів (зокрема у згаданому вже досліджені "Розшифрований Гоголь"). А Євген Сверстюк лише зауважив: "Тих, що не милували Гоголя, чомусь було дуже багато".

Наступний міф, тісно пов'язаний з першим, — про те, що Гоголь спалив "Мертві душі" саме тому, що в нього було не все гаразд із психікою. Автор дослідження слушно нагадує про "його сувору готовність спалювати вже завершені твори. Адже з цього почалося у нього, цим усе й закінчилося. Щось подібне до принесення твору в жертву імен". Як відомо, Гоголь почав свою літературну кар'єру з того, що опублікував романтичну поему "Ганц Кюхельгартен" під псевдонімом Алов. Але неуспіх твору, нищівна критика, призвели до того, що автор скупив увесь наклад, винайняв номер у готелі і разом зі своїм слугою спалив його... 

У "Театральному роз'їзді…" Гоголь писав, що йому дуже шкода, що ніхто не помітив позитивного героя — сміх. А ось як пише Євген Олександрович про природу гумору Миколи Васильовича. "Гумористичний дар — то дар особливо витончений, якщо говорити про гумор вишуканий і шляхетний. Суперечності життя гармонізуються гумором. Слабкості людської натури прив'язуватися до життєвих принад пом'якшуються гумором… У гуморі проблискує розум, але й поблажливість до людських слабкостей".

З-поміж усіх есеїв, уміщених у книжці, особливо виокремлюється невигадана історія з життя "Віккерс на Гоголя". Анекдотична пригода, яка сталася насправді, має майже гоголівський сюжет. Це було влітку 1972 р., коли Євген Олександрович уже півроку сидів у в'язниці, тривало досудове слідство. На той час у нього змінився слідчий. І от новий побачив на столі запис свого попередника: "Віккерс на Гоголя". 

— Хто такий Віккерс, Євгене Олександровичу? Що може значити: "Віккерс на Гоголя?". Що міг писати Віккерс на Гоголя?

— А чи не пізно той Віккерс став писати на Гоголя? — відповів Сверстюк.

Насправді ж ішлося про старого мистецтвознавця Віккерса, який жив на вулиці Гоголя. З цього епізоду й виникло оповідання в жанрі фантасмагорії.

Як завжди, у книжках Сверстюка багато афористичних висловів. Ось кілька з них: 

"Чиновницька драбина була наче пародією на ту небесну — була довгою та слизькою". 

"Лояльність у літературі — то взагалі моветон". 

"Ворогування — то диявольська версія любові до ближнього". 

Сверстюк знайшов влучну характеристику Гоголя: "то був не раціоналістичний творець позитивних прикладів, а геній, який вгадує й бачить невидиме". 

Значення цієї ґрунтовної праці Сверстюка важко переоцінити. Кожна сторінка вимагає уважного читання і вдумливості. Проте автор полегшує завдання своїм читачам — попри глибину, дослідження про Гоголя написано чудовою мовою, легко і без нудного розумування. 

Упевнений, книжка Євгена Сверстюка впродовж багатьох років даватиме поживу нинішнім і майбутнім дослідникам творчості Гоголя. 

 

 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
6 коментарів
  • Г.Б. 21 июня, 17:39 "Вибрані місця із листування з приятелями" - це дослівний переклад автора Є.Сверстюка з оригінальної гоголівської назви «Выбранные места из переписки с друзьями». До редакції надійшов україномовний авторський текст. Редакційний перекладач на російську, як і весь нинішній загал причетних до художнього слова "тілігентів", Гоголя не читав, і не збирається. Тому й не виправив помилку самозакоханого Нарциса-автора, у якого "друзів" по життю не було, лише "приятелі". Отже, першочергові претензії мають бути до автора, а не до редакції. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олег 20 июня, 22:40 Впрочем, вероятно, здесь замешано не только "ЗН". Переврано дважды (см. укр. версию). Как там у критика? У автора, скорее всего, всё правильно. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олег 20 июня, 22:09 "Избранные места из переписки с приятелями"? Нет у Гоголя такого произведения. Есть «Выбранные места из переписки с друзьями». Непростительная ошибка для информационно-аналитического еженедельника. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Петро 15 июня, 14:41 Де можна придбати або замовити цю книгу?
    игорь 18 июня, 15:10
    выйдет до конца года в "Клио"
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергей 15 июня, 11:15 Хорошая, содержательная статья о наверняка хорошей книге Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.90
EUR 29.17