Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ: "Національна ідея — побудова України в Україні. На це повинна орієнтуватися і наша стратегія"

Юрій Сколотяний 3 жовтня 2014, 21:59
Гальчинський

Читайте також

Що й казати, публічна презентація стратегії розвитку України до 2020 р., що провів президент Петро Порошенко "в невимушеній обстановці арт-центру — галереї "Мистецький арсенал", пройшла яскраво та ефектно. От лише фасадні ефекти не знімають неминучих питань до внутрішнього змісту документа, що претендує на роль стратегічного базису, на якому будуватиметься вся українська державна політика щонайменше на наступні п'ять років (якщо, звичайно, нинішній український голова держави та його команда збираються здійснювати її всерйоз). Плани, як відомо, озвучено грандіозні — вже сама кількість (60!) заявлених до реалізації реформ і програм покликана вселити не те щоб благоговійний жах, але вже точно пієтетне натхнення цільових аудиторій.

Поки що за фасад презентації широкий загал не допущений — офіційно документ усе ще не опублікований. Але навіть уже представлена "первинна інформація" дає поживу для серйозних роздумів і висновків, якими із DT.UA поділився багаторічний радник президента та розробник чималої кількості стратегічних державних документів Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ.

— Анатолію Степановичу, яке ваше ставлення до "Стратегії-2020"?

— Я готовий підтримати практично кожну позицію презентованої президентом на прес-конференції 25 вересня програми реформ. Але потрібно називати речі своїми іменами. Не йдеться в цьому випадку і не може йтися, як це задекларовано, про системно збалансовану стратегію розвитку суспільства і держави на відповідний період. Назву лише деякі аспекти цієї проблеми. Не можна, наприклад, говорити про податкову реформу, якщо вона не кореспондується з концептуальними принципами реформування економіки загалом. У визначенні стратегічного курсу країни ця позиція системоутворююча. Хіба це не зрозуміло? Однак у наведених обґрунтуваннях цього питання взагалі не торкаються.

Викликає здивування і спосіб презентації відповідного "документа". Чому першими слухачами стали журналісти? Нонсенс. Президент Кучма представив суспільству стратегію п'яти років "Шляхом радикальних економічних реформ" у формі офіційного послання парламенту. Прес-конференцію за змістом цього документа провели після виступу президента у Верховній Раді. Важливим є і те, що текст відповідного документа не лише вручили кожному депутату, а й у повному обсязі опублікували в пресі. Все це відбувалося протягом перших ста днів каденції президента. 

Можливо, Порошенко планує виступити з відповідним посланням перед новообраним парламентом. Це було б коректно. На мою думку, такі колізії пояснюються передвиборними пріоритетами. Це зовсім погано.

— Хотілося б, аби ви прокоментували основні кількісні параметри розвитку країні, названі президентом. Наскільки, скажімо, є реальною постановка питання про подвоєння ВВП за відповідний період?

— У нас є власний досвід. За статистикою МВФ, з 2000-го по 2004 р. ВВП України збільшився з 31,26 млрд до 65,04 млрд дол. Зростання — в 2,1 разу. Але цьому передував період глибоких системних перетворень економіки, що забезпечили стабілізацію відтворювального процесу. Економічні реалії сьогодення добре відомі. Вони нагадують 1994 р., коли падіння ВВП становило 23%. Очікується, що нинішнього року скорочення промислового виробництва перевищить 20%.

Потрібно враховувати й те, що йдеться про кризові явища не лише цього року. Глибока стагнація української економіки бере початок з 2009 р., коли ВВП скоротився на 14,8%. Це найглибше в світі падіння під час фінансової кризи 2008–2009 рр. Українська економіка хворіє системно, і лише податковими інструментами її не вилікувати. Стагнаційні процеси спостерігаються й у більшості інших пострадянських країн, у тому числі і в Росії.

— Для більшості пострадянських країн характерне одне спільне зло — всеохоплююча корупція, що навіть не проникає, а виходить із самісінького верху. Інструменти антикорупційної політики зараз теж нібито пропонуються, наскільки вони можуть бути ефективними?

— Корупція — це наслідок, індикатор хвороби економіки. Не треба будувати ілюзорні будиночки в цьому. Корупція сама собою невиліковна. Її неможливо подолати, не вилікувавши економіки в цілому. Аби вибудувати стратегічні лінії економічного розвитку, необхідно передусім глибоко та всебічно розібратися в причинах того, що відбувається. Гадаю, йдеться про девальвацію пострадянської моделі ринку, котра, будучи неминучою в системній перебудові "планової" економіки, нині себе повністю вичерпала. Не знаю, чи враховувалося це авторами президентської стратегії, але для мене очевидно, що стратегії подвійного зростання повинна передувати стратегія стабілізації.

Кидається в очі й інше — нестиковка задекларованих показників. Я розумію, звідки взято прогнозований показник інфляції 1,9%. Це не результат оціночних прогнозів. Думаю, що фахівці НБУ, Мінекономіки чи Інституту економіки і прогнозування до цих оцінок не долучалися. Їх запозичено з маастрихтських критеріїв для країн — членів ЄС. Але колізія в іншому: 2% інфляції кореспондуються з темпами економічного зростання 1,5–2,0%. Така динаміка вважається оптимальною для країн Заходу. Але ж ми ставимо завдання зростання ВВП темпами 7–8%. Це автоматично мультиплікує темпи інфляції. Тут ідеться про всім відомі істини не лише макроекономічної теорії, а й реальної практики країн з випереджаючими темпами розвитку. Чому цього не враховують?

І не лише цього. Ми говоримо про податкову реформу. Її мета — спростити податкову систему, знизити навантаження на доходи населення, послабити тіньові та корупційні ланки економіки. Це, звичайно, дуже важливо, це передбачає і урядовий проект реформи. Але для стратегії подвійного зростання важливо не лише це. Головним тут є зниження рівня державного споживання. Подивіться, що виходить. Згідно з прогнозами Мінфіна номінальний ВВП 2014 р. становитиме 1,65 трлн грн, доходи держбюджету — 377,8 млрд, або 22,9%. Розрахований на основі нової системи податків ВВП 2015 р. повинен становити 1,76 трлн, доходи держбюджету — 479,7 млрд грн, або 23,8%. Одночасно передбачається істотне зростання питомої ваги в структурі ВВП місцевих бюджетів. Додайте до цього пенсійні внески, і ми отримаємо не скорочення, а відчутне зростання (до 50% ВВП) державних видатків. Це рівень Франції, де ВВП на душу населення в десять разів вищий, ніж у нас. У Китаю, як і в інших країн з економікою, що швидко розвивається, рівень державного споживання не перевищує 25% ВВП. У нас удвічі вищий. Економіка з таким рівнем держвидатків ніколи не буде інвестиційно привабливою, тим більше для іноземних інвесторів. Мені не зрозуміло, чому подібні запитання, а їх дуже багато, не стали предметом аналізу пропонованої стратегії.

Я аплодую участі представників інститутів громадянського суспільства в обґрунтуванні документів, про які йдеться. Але базисні положення стратегії розвитку держави повинні розроблятися професіоналами. Обґрунтування перспективи — це найскладніший сегмент економічної теорії та економічної політики. У світовій практиці інститути громадянського суспільства інтегруються у відповідний процес на рівні експертних оцінок і відповідної корекції. Проект вже згадуваної стратегії "Шляхом радикальних економічних реформ" перед презентацією в парламенті попередньо обговорювався на президії Академії наук, зборах Аграрної академії, з представниками УСПП, малого бізнесу, асоціацій сільського господарства, українських банків, керівниками регіонів. Було враховано сотні відповідних зауважень, але розроблені професіоналами (до речі, їх прізвища презентовані в документі) базисні позиції документа збереглися. Я знову повернувся до процедурних позицій. Вони видаються мені дуже важливими. Бути "гарним" і бути ефективним у питаннях державної політики не одне й те саме.

— У стратегії президента акцентується увага на регіоналізації державної політики. Які ваші оцінки цього блоку реформ?

— Для мене у цьому питанні далеко не все є однозначним. Сама постановка питання про децентралізацію влади, про підвищення ролі регіонів у вирішенні всього комплексу проблем державного будівництва та, звичайно, економіки, про глибоку федералізацію, як про це вже багато сказано, фінансової системи надзвичайно актуальна. Ці питання треба було вирішувати значно раніше. Але от проблеми, відповіді на котрі, знову ж таки, хотілося б побачити в стратегії президента. Чи можна серйозно розмірковувати про поглиблення самоврядування та розширення повноважень регіонів, якщо відсутня (залишається необґрунтованою) загальна модель постреволюційної архітектури державного будівництва.

— Що ви маєте на увазі?

— Йдеться про формування нової моделі влади, інституціональних механізмів системної реалізації принципів індивідуалізму та самогідності особистості, її вільного (в широкому розумінні) розвитку, в нових механізмах співвідношення держави і громадянського суспільства. Яке місце у цій архітектурі буде відведене Майдану, як будуть у ній враховуватися інші атрибути громадянського суспільства, що довели під час революції свою дієвість? Ще одна надскладна проблема: чи повинна передувати політиці регіоналізації адміністративно-територіальна реформа? На Банковій постійно посилаються на досвід регіоналізації в Польщі. Але там політики розпочинали всю систему реформ з адміністративно-територіальної перебудови держави, вважаючи відповідні рішення не лише найскладнішими, але й найважливішими в усьому комплексі державних перетворень.

Нарешті, ще одне запитання: чи можливі механізми асиметричної регіоналізації та наскільки прийнятні в цій проблемі конструкції спеціальних економічних зон? Свого часу я мав можливість ознайомитися з відповідним досвідом у Китаї. Адже це теж атрибути стратегії регіональної політики. Чому й ці запитання лишаються в тіні, чому вони не лише не згадуються в стратегії президента, а й не обговорюються публічно?

— Ви говорили про нову модель архітектури державного будівництва. Яким чином розглядаються вами у зв'язку з цим зміни в системі державного управління?

— У системі стратегічних перетворень ця тема також є однією з ключових. Моя позиція з цього питання відома читачам вашої газети. Про це, як ви пам'ятаєте, вже йшлося в нашому попередньому інтерв'ю (DT.UA №28 від 16 серпня 2014 р.). Ми говорили з вами про те, що воєнна економіка потребує спеціального режиму управління. Зараз дедалі більше переконуюся в тому, що необхідність у спеціальному режимі управління буде не менш актуальною і в поствоєнній економіці. Давайте, знову-таки, будемо називати речі своїми іменами: структурні реформи, якщо ми хочемо, аби вони були системними та дієвими, потребують концентрованої влади. Це не лише наша власна політика. Я маю на увазі пункт 4 перехідних положень Конституції 1996 р., що надала свого часу право президенту використовувати протягом трьох років укази з економічних питань, не врегульованих законами. Багато проблем реформ вирішувалися тоді на основі відповідної норми.

Це й міжнародна практика. Надані президенту США Ф.Рузвельту надзвичайні повноваження в економіці були пов'язані не лише з подоланням Великої депресії. Головним тут було інше. Відповідні повноваження стали основою реалізації "Нового курсу" Рузвельта, що радикальним чином змінив економічну систему країни, затвердив принципи state welfare — держави загального добробуту, домінанти кейнсіанської моделі економічних перетворень. Надзвичайні повноваження Шарля де Голля та Уїнстона Черчилля мали аналогічну цільову функцію.

Нині модною темою є проблема "плану Маршалла для України". Про це говорять усі політики, що перебувають при владі. Але мало хто при цьому враховує, що відповідні фінансові вливання в країни післявоєнної Європи та в Японію відбувалися, знову-таки, під систему надзвичайно глибоких за своїм змістом економічних реформ, котрі докорінним чином змінили суттєві характеристики довоєнної економіки.

Ми ж хочемо "план Маршалла", при цьому обмежуючись косметикою, стверджуючи, що реформи в умовах кризи взагалі неможливі. Яке убозтво! Важко реформувати економіку, що стабільно розвивається. Немає стимулів. Увесь комплекс базисних ринкових перетворень було проведено ще в 1994–1999 рр. Це велика й мала приватизація, цінова та валютна лібералізація, фінансова і грошова реформи, земельна реформа та багато іншого. Звичайно, ці реформи не були стерильно "чистими", несли на собі навантаження всієї повноти системних протиріч початку ринкових перетворень. Але "чистих" реформ не буває. На Заході закони ринку прийняті 200 років тому, і весь цей час вони перманентно вдосконалюються.

Однак повернімося до надзвичайних управлінських повноважень. Перед парламентськими виборами, не знаючи їх результатів, важно говорити про конкретику. Але те, що ця проблема за будь-яких результатів не втратить своєї актуальності, у мене сумніву не викликає. Взагалі раніше я був палким прихильником парламентсько-президентської форми управління країною. Зараз починаю дедалі більше сумніватися у стратегічній коректності цієї позиції. Нас очікують надзвичайно складні рішення, в тому числі і пов'язані з прифронтовим статусом нашої держави. Цього не можна не враховувати. Напевне, оптимальна при цьому формула: "сильний парламент і сильний президент". Як наповнити її максимально конструктивним змістом, ми всі маємо над цим думати.

— Хочу попросити вас прокоментувати позицію президента: головна мета нашої стратегії — членство України в ЄС.

— Тут не може бути сумніву. Як і мільйони наших громадян, я розглядаю підписання і ратифікацію Угоди про політичну асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС етапним в історії нашої держави. Якби стратегічний курс країни обмежувався лише питаннями імплементації цього документа, то й у цьому разі він заслуговував би на загальне схвалення. Але є низка особливо значущих, на мій погляд, питань, на яких ми зобов'язані акцентувати увагу. Ми не можемо, не маємо права не враховувати того, що в розвитку ЄС, як і будь-якої іншої інтегральної спільноти, є висхідні та низхідні процеси, досягнення і проблеми, що в останнє десятиліття Європа багато в чому девальвувала статус інноваційного лідера, що європейські темпи економічного розвитку одні з найнижчих у світовій економіці. У зв'язку з цим стратегія наздоганяючого розвитку повинна включати в себе творчі аспекти; вона не має бути сліпою, повинна працювати на випередження.

Одним із ключових і, мабуть, найскладнішим питанням у цій проблемі є структурна спеціалізація нашої економіки. Це багатоаспектна проблема. Мене непокоїть насамперед доля наших високотехнологічних виробництв. Чи знайдеться їм місце в новій системі поділу праці, що вже зараз формується? Я знаю цю проблему не з чуток, знаю, яких зусиль коштувало досягнення конкурентоспроможності відповідних підприємств. Нині вони визначають обличчя нашої економіки, слугують її візитною карткою. Але раніше мова йшла про конкуренцію в основному на пострадянському ринку. Зараз ми говоримо про зовсім інший економічний простір. У стратегії промислової політики, якщо спробувати позначити її контури, проблема формування нової структурної матриці економіки є ключовою. Її не можна віддавати на "розгляд" виключно ринкових, як це прийнято на Заході, регуляторів.

Друга проблема вашого запитання, на якій також необхідно зупинитися, має дещо інший, передусім світоглядний аспект. Завжди виходив і виходжу з того, що євроінтеграційний курс України — це не вибір політиків. Ми не йдемо в Європу. Ми завжди були та залишаємось європейцями. Це повинні розуміти й наші європейські колеги. Київська Русь не просто належить до родини європейських етносів, але й за правом вважалася та вважається зараз одним із фундаторів європейської цивілізації, її центрально-східного крила. Цього не можна не враховувати в нашій стратегії.

Відверто кажучи, я не розумію (точніше, перестав розуміти), що означає пропозиція "побудувати Європу в Україні". Яку Європу? Побудувати Польщу чи Іспанію в Україні? Без урахування національних індикаторів країна не може бути збалансованою. В Європі немає таких країн. Об'єднана Європа будує свої цінності на принципах толерантності, гармонії контрастів, системної гетерогенності, збереження індивідуальних достоїнств та ідентичності кожної нації. Ми не можемо й не повинні ставати винятком у цьому. Мені чомусь здається, що в дуже коректних деклараціях президента з приводу однозначної пріоритетної євроінтеграційної стратегії ця принципово значуща, в моєму розумінні, позиція враховується не належним чином. Хотілося б помилятися у цьому.

Велич достоїнств об'єднаної Європи полягає в тому, що в ній немає старших і молодших за рангом держав, що вона являє собою рівноправний союз держав-націй.

В ЄС інтегруються окремі територіальні поселення. Членами ЄС можуть стати й такими залишаються лише state-nation — національні держави. Тому, кажучи про ключове спрямування нашої стратегії, я уточнив би задекларовану позицію євроінтеграційних переваг, про яку ви, наскільки я розумію, запитуєте. Наша системоутворююча мета, якщо хочете, наша національна ідея — побудова України в Україні. На це повинна орієнтуватися і наша стратегія.

Багатовікова історія нашого народу, наша сучасність, революції 1991-го, 2004-го та 2013–2014 рр. — це боротьба за реалізацію насамперед саме цієї мети. Це і основа нашого євроінтеграційного курсу. Нам потрібно вирішити, в першу чергу, питання функціональної дієздатності держави, що загострилися в останні роки, не заплющувати очі на нерозв'язані проблеми, що даються взнаки, розуміти, що йдеться про проблеми "бути чи не бути". В моєму розумінні, Україна можлива лише як соборна держава. Стратегія нашої держави у найближчі роки повинна концентруватися на цьому.

Без сильної та дієздатної держави про членство в ЄС не може бути й мови. Головною в стратегічному курсі держави я назвав би саме цю проблему. Іншого нам просто не дано. Я так вважаю, торкаючись змісту столітніх трендів, Ф.Ніцше писав, що минаюче XIX століття є століттям "простих рішень", а прийдешнє ХХ — століттям "складних рішень". Нинішнє XXI століття несе на собі сліди "метаскладного століття". Настільки ж метаскладними є проблеми, що стоять зараз перед Українською державою, яка опинилася в епіцентрі світових трансформацій. Цього не можна не враховувати.

Метаскладні проблеми не вирішуються засобами революційної доцільності. Спираючись на революційний ентузіазм, їх можливо розв'язати лише інструментами професійно осмислених, системно збалансованих рішень. Інше тут просто не присутнє, стратегія президента має бути сфокусованою на цьому.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
37 коментарів
  • Сергей Бендер 20 октября, 16:31 >> Вызывает недоумение и способ презентации соответствующего >> "документа". Почему первослушателями стали журналисты? >> Нонсенс. Президент Кучма представил обществу стратегию >> пяти лет "Шляхом радикальних економічних реформ" в форме >> официального послания парламенту. Чему тут недоумевать? Всё абсолютно закономерно. Власть Кучмы была крайне бестолково, но ещё оставалась государственной. А нынешние -- Кличко, Гелетей, Дещица, Ляшко -- это уже просто клоуны на цирковой арене. Порошенко пообещал кучу реформ? Конечно, пообещал. Перед выборами он обещал 00 в день каждому бойцу АТО. В августе обещал Парад Победы в Донецке. Теперь, вот, "реформы". А умные дяди с серьёзным видом анализируют его обещания. Собственно, в этом и вся задача -- есть о чём языки почесать. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Desdichado 11 октября, 03:55 таки непонятно, так подписание договора об ассоциации он считает позитивным моментом или переживает за высокотехнологичные украинские производства? Потому как 23 года независимости четко говорят, что наши высокотехнологичные производства Европе не нужны. А если мы и есть Европа, то и разговор с ЕС нужно вести на равных, а не как бедные родственники, собирающиеся строить у себя Европу. Кстати такие переговоры ведет с ЕС Россия, и нам предлагала вести совместно, как до этого совместно предлагала вести переговоры по вступлению в ВТО. Но наши свидомые деятели бежали впереди паровоза, а теперь тщетно пытаются пересмотреть в сторону увеличения более чем 300 торговых позиций, потому как застой в мировой экономике показал, что спрос на продукцию украинского экспорта упал, а свой рынок открыли взяв на себя неподъемные обязательства в виде низких таможенных пошлин на импорт. В чем то аналогичная ситуация сейчас с подписанием, соглашения о ЗСТ с ЕС, где мы открываем рынок для европейских товаров, и берем на себя одностороннее обязательство соблюдать технические и проч. регламенты ЕС касающиеся качества продукции отказываясь от своих. Это убьет собственное производство и не факт, что те же европейцы вложат деньги в модернизацию наших производств, зачем им усилять конкурента? Т.е. нужно выбирать пане Анатолию, или трусы надеть или крестик снять. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 8 октября, 15:14 А почему бы А. Гальчинскому не предложить свой План реформ в экономике? Как быстро и эффективно наладить и двигаться вперед, за счет чего, кто будет делать ? Хотя, была бы шея (План, стратегия), а хомут найдется(будет кому делать). Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pravo 7 октября, 23:02 Пане Анатолію, а я хочу з Вами працювати. Де Вас знайти? Бо хочеться щоб щось зсунуло вже у економиці. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Татьяна Ларина 5 октября, 21:56 По моим сведениям. советников грузин, которых первоначально привлекли к работе , отправили восвояси- при них как-то воровать неудобно!
    PTUM 6 октября, 17:36
    Ещё в марте-апреле они пытались нам помочь с реформами, но потом выяснилось, как сказал Каха, что здесь никто ничего не собирается реформировать - и они уехали. Полгода потеряно. За это время можно было три-четыре реформы начать и даже закончить. Даже при этом парламенте. Разве что с некоторым нажимом.
    Відповісти Цитувати
  • talymon 5 октября, 19:17 Національною ідеєю України може бути лише ідея побудови в Україні української України. Але швидше верблюд пролізе у голкове вушко, ніж ідея української України пролізе в серця і мізки тих, хто керував, керує Україною і хто збирається керувати нею і українцями довічно. А тоді навіщо українцям якась інша національна ідея України? "Українці" у реченні про національну ідею можна сміливо замінити на "поляки", "литовці", "латиші", "естонці".... і навіть .. на "росіяни". А ось у реченні про верблюда українців замінити немає ким. Чому?
    lesya 5 октября, 21:51
    Тут важливо у чиїх інтересах будуть управляти .
    lesya 5 октября, 21:54
    Саме про це й Гальчинський пише.Але для цього треба самим цим й займатись.
    talymon 5 октября, 23:22
    "це, цього, цим".... У Нікітіних було краще: "мушмула, мушмули, мушмулою..." Пам'ятаєте?
    Pravo 6 октября, 13:03
    Це - "Україна в Україні", треба хоча б іноді мізки напружувати, з себе українську Україну починати будувати, культурний рівень підвищувати.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 5 октября, 12:29 Хочу засвидетельствовать свое уважение А. Гальчинскому, некоторые говорили о позитиве, так вот позитив начинается с позитивной среды и и отношения к человеку. Мягко говоря, неприятно читать навешенные ярлыки, вначале надо от гнилой среды избавится и "гнилых" людей, которые не вникая в суть сразу заклевывают, обвиняют, переходят на личности. Говорите по сути вопроса, а то стазу "совок". В основном из "совка" специалисты и остались, я работала в коллективах, где можно было творить, люди были доброжелательны, позитивны, развиты. Сейчас - какое-то болото.Гальчинский говорил -"Создать Украину в Украине" - перевожу для тех, кто не в состоянии понять - "Надо САМИМ сделать Украину, разобраться и наладить экономику,убрать "гнилое болото ", в которое превратили Украину купи- продайщики, убрать олигархический феодальный строй, настроить общество на позитивное строительство для общества и для СЕБЯ, а это невозможно без перераспределения и ДОСТОИНСТВА, т.е. достойного отношения к члену общества, это отношение включает и экономическую часть. Пока одни, условно говоря "грабители и разрушители" будут иметь миллионы, узурпировав все, остальные "слепые" будут иметь..., и В ГОСУДАРСТВЕ будут рассказывать сказки, что надо затянуть пояса, при этом ничего не делая, и следуя интересам "разрушителей", значит эффекта никакого от Революции Достоинства - НЕТ, потому что эффект - это учитывать интересы Граждан, а не сказки рассказывать.
    anatolii 5 октября, 13:30
    Існує 99 способів складати пісні диких племен. І усі вони правильні.(С)
    lesya 5 октября, 14:49
    Все гениальное - просто! Что это означает? Это означает, что, чтобы решить проблему, человек разбирается, и , тогда, проблема решается просто.Как говорил Академик Капица, что самое большое знание - ПОНЯТЬ. А у нас - все сложно. Почему? Потому что те, кто берутся делать, понятия не имеют, что они делают и за что берутся. И те, кто таких назначает, должен ТОЖЕ отвечать.
    anatolii 5 октября, 14:55
    Зрозуміти означає пробачити. Так кажуть французи.
    Roman_Hi 6 октября, 10:12
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Olexiij Babenko 5 октября, 11:56 Дуже втішений фактом визання необхідності системних реформ достатньо впливовими людьми, як автор статті. Але хотілося б бачити більш чітку концепцію. Перша позиція: головний ресурс - це люди, як самостійні чинники, а не гвинтики. Цей ресурс не можливо увімкнути в централізованій державі, де все є механізмом і тільки в центральній рубці щось вирішується. Друга позиція: держави-нації-паразити нікому не потрібні. Зараз наш внесок в розвиток цивілізації - війна з Росією, а після? Соціальні гарантії ми маємо ставити на друге місце після відповіді на це питання. Це має бути ідеологією, а не захисти, пільги і т.д. Третя позиція: світові не потрібна друга Франція, Росія чи Швеція. Світові потрібна Україна. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • fatima 5 октября, 08:21 Небайдужа Наявна інформація щодо Страгії не залишає байдужим. Головне у цьому документі - приваблива передвибірна позиція блоку Петра Олексійовича. Але цього завдання проект не виконає, оскільки для фахівців - за ним не проглядається достатнього наукового обгрунтування, для населення - він соціально непривабливий. Здивувало, що у передвиборному, популістському за метою проекті практично відсутня соціальна складова (за виключенням реформи охорони здоровя), не йдеться про людину, передусім людину праці. Панове розробники проекту, чи ви забели (або не згодні), що прця є одни з базових факторів виробництва, а її "рентою"і головним мотиватором українців до праці - заробітна плата? Зрозуміло, що у короткостроковій перспективі ми маємо робити на своїх пасках нові дірки для затягування. Але ж йдеться про 2020 рік й про європейські перспективи! Чи підемо у Європу працюючими бідними, без середнього класу і з важким соціальним навантаженням? Чи будемо завжди стояти перед МВФ навшпиньки і продовжувати політику дешевої робочої сили? Розробники проекту вже забули про ідеї "революції гідіності". Не важко спрогнозувати наслідки втілення їх ідей. І не у 202 році, а значно раніше. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • fatima 5 октября, 08:20 Небайдужа Наявна інформація щодо Страгії не залишає байдужим. Головне у цьому документі - приваблива передвибірна позиція блоку Петра Олексійовича. Але цього завдання проект не виконає, оскільки для фахівців - за ним не проглядається достатнього наукового обгрунтування, для населення - він соціально непривабливий. Здивувало, що у передвиборному, популістському за метою проекті практично відсутня соціальна складова (за виключенням реформи охорони здоровя), не йдеться про людину, передусім людину праці. Панове розробники проекту, чи ви забели (або не згодні), що прця є одни з базових факторів виробництва, а її "рентою"і головним мотиватором українців до праці - заробітна плата? Зрозуміло, що у короткостроковій перспективі ми маємо робити на своїх пасках нові дірки для затягування. Але ж йдеться про 2020 рік й про європейські перспективи! Чи підемо у Європу працюючими бідними, без середнього класу і з важким соціальним навантаженням? Чи будемо завжди стояти перед МВФ навшпиньки і продовжувати політику дешевої робочої сили? Розробники проекту вже забули про ідеї "революції гідіності". Не важко спрогнозувати наслідки втілення їх ідей. І не у 202 році, а значно раніше. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 18 °C
Курс валют
USD 25.14
EUR 28.07