Здавати, здаватися чи давати здачі

Сергій Рахманін 15 січня, 00:00
Донбасс

Читайте також

"Він постійно тасує карти. Всі чекають, коли він почне їх здавати, а він не здає. Він продовжує тасувати колоду". Саме так охарактеризував ставлення президента Порошенка до проблеми Донбасу один серйозний чоловік, який докладно поінформований про деталі переговорного марафону в Мінську і добре знає Петра Олексійовича особисто. 

Час — гроші 

Цікава думка й іншого впливового персонажа, теж причетного до процесу. "Відмінність української позиції полягала в тому, що Київ під час обговорення проблеми Донбасу не висував чітких планів, не пропонував ефективних рецептів, не нав'язував власного порядку денного. Ми рухалися у форматі чужих пропозицій, погоджуючись або не погоджуючись із тим, що нав'язувала Москва, озвучував Берлін, рекомендував Вашингтон, підсовувала ОБСЄ. Ми опиралися, піддавалися, іноді коригували, часто ловилися — і все в рамках чужої гри, нав'язаного дискурсу, не нами прийнятих правил. Ніхто не знав, у чому полягає справжній план Порошенка. Мабуть, тому, що він сам його не знав… Тягнути час, сподіваючись на краще, — немудрящий прийом. Але в якийсь момент він перетворився на успішну тактику. І навіть попри численні помилки, яких допущено в Мінську-1, і особливо в Мінську-2, вона спрацьовувала. Бо час, за великим рахунком, працював на нас, — кожен новий день санкцій проти Росії, кожен долар здешевлення нафти підточували сили Кремля. Але ця тактика не може замінити стратегію. Особливо тепер, коли час уже працює й проти нас. А чіткого плану деокупації й реінтеграції неконтрольованих територій у Петра Олексійовича, схоже, як і раніше, немає…"

Чому час став до нас менш поблажливим? Спробуємо розшифрувати. 2015-й був останнім роком роздачі авансів. 2016-го обсяг фінансової і характер політичної підтримки з боку Заходу прямо залежатиме від здатності Києва провести реальні реформи й ефективно протидіяти корупції. Нереалізація давно обіцяного ставить під питання не тільки надання безвізового режиму з ЄС, а й, цілком можливо, збереження нинішнього обсягу західних санкцій проти Росії.

Крім того, старт 2016-го ознаменувався початком повновагої торгової війни з РФ і повним запуском угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Перше досить відчутно вдарить по нашій економіці вже сьогодні. Друге — обіцяє непогані перспективи завтра. Одночасно вимагаючи оперативної роботи над уніфікацією всіх необхідних стандартів і остаточною адаптацією законодавства. Швидких, але вдумливих кроків з реструктуризації економіки та переорієнтації експорту. І чим швидше це буде зроблено, тим менш болісно ми проживемо перехідний період, коли одна частина нашої продукції втратить зовнішні ринки збуту, а інша — зіштовхнеться зі значно серйознішою, ніж раніше, конкуренцією на ринках внутрішніх. 

Але є й ще одна причина нервово позирати на годинник. Мінський марафон, що на весь рік перетворився на "процес заради процесу", чекає неминучий апгрейд. Уже через кілька тижнів відбудеться подія, котра невблаганно змінить форму й характер перемовин. Ідеться про заплановане на кінець січня голосування за внесення змін до Конституції. Тих самих, які передбачають "особливості місцевого самоврядування" для "окремих районів Донецької і Луганської областей". 

Буде зміни схвалено чи ні, "Мінськ" у його попередньому варіанті себе вичерпає. Якщо "особливості" будуть конституйовані (що малоймовірно, але можливо), на Україну чекає, мабуть, найгірший з усіх можливих варіантів розвитку подій. Що потребуватиме чіткого плану мінімізації усіляких проблем, які виникатимуть. Якщо голосування зірветься — знадобиться нова конструкція переговорів про долю Донбасу, оскільки фундамент, на якому трималися всі попередні хиткі домовленості, впаде. 

ТКГ. Тіньовий Контактер Гризлов

Зустріч Петра Порошенка з новим представником Росії в ТКГ (Тристоронній контактній групі — органі, уповноваженому вести переговори в рамках Мінського процесу) Борисом Гризловим наробила шуму. 

Екс-спікер Держдуми й колишній голова "Єдиної Росії" замінив у ТКГ посла з особливих доручень МЗС РФ Азамата Кульмухаметова, який, за словами експерта, був слабким переговірником, погано орієнтувався в проблематиці й не виглядав на фігуру, адекватну своєму візаві Леоніду Кучмі. Гризлов — політик досвідченіший, самостійніший, ближчий до Путіна і, водночас, беззастережно слухняний. Хоча в призначенні був і очевидний виклик Києву. Людина, котрій заборонено в'їзд на територію України, — не найкраща кандидатура на "посла миру". 

Є підстави вважати, що вояж гостя з Білокам'яної український президент прагнув зберегти в таємниці. Наші джерела стверджують, що в АП прямо жахнулися, дізнавшись, що візитер прибув не на непримітному джеті (як чомусь очікували в Києві), а на лайнері з триколором, і анітрохи не маскує свого перебування в українській столиці. 

Впертість, із якою Петро Олексійович приховував очевидне (ну не на чай же з Кучмою, справді, приїжджав повпред Кремля), дивує. Такий самий подив викликає й лукавство українського президента, — за нашими даними, підтвердженими з кількох джерел, український президент і московський посланник спілкувалися "не у складі тристоронньої групи" (як пізніше пояснював Порошенко), а віч-на-віч, близько години. 

Можна гадати, темою розмови було обговорення пропозицій Путіна. Можлива суть цих пропозицій: спочатку — амністія, конституційні зміни, прийняття закону про вибори в ОРДЛО, виборча кампанія на неконтрольованих територіях, визнання їх Києвом, потім — решта, аж до контролю над кордоном. Кремль нібито виявляв готовність іти назустріч Києву в питанні допуску до виборів в ОРДЛО українських партій. І остаточно погоджувався з українською версією конституювання "особливостей самоврядування". Не вимагаючи перенесення правок у тіло Конституції та розширення формулювань. 

Утім, на цьому Москва й раніше не дуже наполягала. Її публічна незгода з формулюванням 18 пункту перехідних положень конституційних змін, швидше, було прийомом торгів — "Ставте ціну 10 рублів, тоді точно куплять за п'ять, ще й дякуватимуть". Крім того, роз'яснення Венеціанської комісії, яка уточнила, що перехідні положення мають таку ж юридичну силу, як і "тіло" Конституції, остаточно Кремль заспокоїло. 

Наскільки можна судити, змінилася тональність розмови про долю кордону. Якщо раніше позиція Росії була приблизно такою — "спочатку вибори, потім поговоримо", тепер Кремль повернення кордону під контроль України звів у ранг твердої обіцянки. Ви вірите?

Нарешті, Москва дала зрозуміти, що коли Конституцію не буде змінено до лютого, а вибори в ОРДЛО не відбудуться навесні й не будуть визнані Україною, то вона в питанні Донбасу займатиме жорсткішу позицію. 

Повторення пройденого 

Ідея з конституційним закріпленням "особливостей самоврядування" Порошенкові, думається, ніколи не подобалася. Але рік тому він на неї пішов. Бо був дуже наляканий боями в ДАП і Дебальцевому і погоджувався на будь-який рецепт зниження масштабу бойових дій. Тому що такий план з різних причин влаштовував Путіна й Меркель, а свого плану в Порошенка не було.

До конституційного узаконення "особливостей" активно схиляв Київ і Вашингтон. І тому український президент зробив усе від нього залежне, щоб запустити маховик конституційних змін. 

Але минув час. Тиск Заходу трохи ослаб. Байден, як стверджує джерело, у спілкуванні з українською стороною відгукнувся про "мінський процес" як про погану "угоду". Ціни на нафту падали швидше, ніж розраховували в Москві, і це давало шанс на більшу зговірливість Кремля. 

І стимулювання конституційного процесу поступово перетворилося в його симулювання. Київ потихеньку почав "сповзати з теми". 

За однією версією, пропозиції Путіна Петра Олексійовича не влаштували. І поки що він не зацікавлений у результативному голосуванні за конституційні зміни. 

Він не знає, як це "продати" суспільству. Адже абсолютно зрозуміло, що контроль над ОРДЛО це не поверне. І війну не зупинить, лише може заморозити активні бойові дії. Зате узаконить сепаратистів, надасть їм повноваження, недоступні для інших регіонів. Жителі яких не розпорювали животи й не відрубували руки за відданість українському прапору. 

Він розуміє, що рано чи пізно таке рішення позначиться на його рейтингу. 

Він розуміє, що це покладе додаткове навантаження на бюджет, полегшить життя Росії й дозволить умити руки Заходу, остаточно перетворивши конфлікт на Донбасі на внутрішню українську проблему, а не на війну між Україною та Росією, не офіційну, але для всіх, хто має очі й голови, очевидну. І простір для маневру звузиться. 

Порошенко розуміє, що Росія в її нинішньому становищі — яка загрузнула в Сирії, Росія, де дешевшає нафта й падає рубль, Росія підсанкційна — зацікавлена швидше "розв'язатися" з Донбасом. Але розв'язатися на її, Росії, умовах. Забравши звідти значну частину військ, проте зберігши контроль над територією. Знизивши тягар витрат на ОРДЛО і, фактично, поклавши фінансування цих територій на Київ. Адже після виборів Київ ніби отримає їх назад. А Москва отримає можливість порушувати питання зняття санкцій, — адже приписи Мінська-2 будуть ніби виконані. 

Порошенко це розуміє. Але від Росії слабнучої він очікував більших поступок. І поки що не дочекався, — пропозиції Путіна, озвучені Гризловим, його не дуже підбадьорили. Він розуміє, що Росія слабшає, але не в змозі реально оцінити запас її міцності. Він розуміє, що Росія в її нинішньому становищі не зацікавлена в повномасштабній війні, але не впевнений, що вона на неї не наважиться — якщо не матиме іншого виходу. 

Про всяк випадок Київ намагається обґрунтувати західним партнерам неможливість провести вибори в ОРДЛО. Оскільки, по-перше, остаточного припинення вогню й повного відведення озброєнь не відбулося, а без цього навіть розмови про вибори недоречні. По-друге, навіть проведення місцевих виборів під егідою Києва і за українським законом не знімає питання статусу, повноважень і долі фактичних вождів ОРДЛО. "Глави республік" не переоберуться, оскільки вони за українськими законами й не обиралися. Самі вони не підуть. А цього питання в Мінську, наскільки відомо, ніхто ніколи всерйоз не обговорював. 

За іншою версією, Порошенко нібито пообіцяв Гризлову забезпечити прийняття конституційних змін, а також трьох законів, яких вимагає Москва, — про "особливості", про вибори в ОРДЛО та про амністію. Зрозуміло, з нюансами. 

Можливу зговірливість українського президента пояснюють не тільки тиском Москви, а й новим натиском із боку Заходу. Нібито зовсім недавно про необхідність дотримуватися обіцянок Києву нагадав Берлін. 

Непрямим підтвердженням цієї версії є те, що в громадську думку знову почали вкидати апробовані меседжі. Що краще солом'яна згода, ніж золота сварка. Що не треба боятися "особливого статусу". Що "невинне" речення в "якихось" перехідних положеннях Конституції варте того, аби добитися бодай часткового контролю над відторгнутими територіями. 

Правда, ніхто зі спікерів-миротворців так і не потрудився роз'яснити, як саме Київ встановить реальний контроль в ОРДЛО. 

Якщо влада навіть "контрольовану" територію контролює не скрізь цілком. Де контрабандисти встановлюють приватний контроль за кілометрами держкордону. Де існують приватні армії, озброєні безгоспною зброєю. Де відверті сепаратисти відверто уникають покарання, як це було, наприклад, із мером Дебальцевого. 

Те, що нині відбувається в ОРДЛО, називається десуверенізацією. Туди масово завозяться російські рублі, російські підручники, російські специ — військові й цивільні. Прищеплюються російські стандарти і методики, зокрема в освіті та соціальному забезпеченні. Хто сказав, що цей процес згортатиметься після узаконення "особливостей" та проведення виборів? 

Ви вірите, що після виборів в ОРДЛО висітимуть синьо-жовті прапори? Функціонуватимуть українські адміністрації, суди, органи правопорядку? Що там працюватимуть українські закони? Назвіть хоча б одну причину, формальну чи неформальну, з якої захарченки, плотницькі, пушиліни та гіві (амністовані до того ж) це робитимуть?

Відомо, що Росія останнім часом зменшила чисельність військового контингенту на території ОРДЛО (за деякими даними, скоротивши його з 9–10 тис. до приблизно 7500), але завезла туди багато озброєнь та активізувала навчання й підготовку місцевих кадрів. Навіщо школити бойовиків, якщо вона має намір віддати ОРДЛО під крило України, як це обіцяє Путін? Хто, як і коли вивозитиме з території "окремих районів" Української держави всю цю прірву танків, "бех", "шилок", "Васильків" "Гвоздик", "Акацій" та інших "Тюльпанів"? Це займе роки. Місяці — за наявності доброї волі та планів. Але це ніким ніколи навіть не обговорювалося. Тобто все це залишиться. Під чиїм контролем? Українським? Серйозно? 

Якщо це так, то яка різниця, за якими стандартами там відбудуться вибори, чи допустять на дільниці спостерігачів ОБСЄ, а на вибори — Блок Петра Порошенка. Який контроль? 

Вибори у будь-якій частині держави неможливі без контролю цієї держави над її територією. Контроль над територіями неможливий, як мінімум, без контролю над державним кордоном. 

Через рік це зрозумів Петро Порошенко. "Без повернення контролю над кордоном нічого не працює", — заявив він 14 січня. Зрозуміло. Але мінські угоди передбачають, що процес відновлення контролю над кордоном тільки розпочнеться після виборів в ОРДЛО. 

Сценарії та механізми 

Ті, хто вважає, що Порошенко піде назустріч побажанням Путіна, переконані: пошук 300 голосів у парламенті не є для Петра Олексійовича невирішуваним завданням. Стверджують, що (з урахуванням голосів БПП, НФ, "Волі народу", "Опоблоку", хомутинніківського крила "Відродження", частини позафракційних) президент уже спирається на 290 мандатів. "Самопоміч" і РП голосувати за "особливий статус" не готові. Можливий резерв — "Батьківщина", з якою нібито починають серйозно працювати. 

Наскільки життєздатна ця версія, покажуть найближчі дні. 

Але голосування за конституційні зміни в кожному разі відбудеться. Однак влада досі не обговорювала питання зміни лінії поведінки Києва у разі результативного чи нерезультативного голосування. А те, що її треба буде змінювати, — безперечно. Абсолютно однозначно, що "Мінськ" (у його нинішньому вигляді) помре.

У разі провалу голосування за конституційні зміни Київ має негайно запропонувати новий порядок денний. Радбез, АП, Кабмін, військові, дипломати мають заздалегідь розробити план подальших дій, перелік пропозицій із апгрейду переговірного процесу, обговорити межі компромісів і сформулювати позицію Києва. 

Потрібен або перегляд попередніх домовленостей, або прийняття принципово нових. Формулювання мають готуватися вже сьогодні. Насправді їх мали підготувати позавчора. Але їх немає.

Необхідно жорстко зазначити — Україна не виконуватиме угоди в односторонньому порядку. Необхідно наголосити, що питання територіально-адміністративного устрою, внутрішньої політики та конституційних змін не можуть бути предметом міжнародного обговорення і розмінною монетою в будь-яких перемовинах. А то нам розповідають, як облаштувати свій дім, усі, кому не лінь, — від Путіна та Лаврова до Меркель та ОБСЄ. Необхідно домагатися розширення кола учасників переговірного процесу за рахунок активнішого залучення США і, можливо, Великобританії. Не треба соромитися нагадувати їм, що вони — гаранти нашої безпеки. Необхідно гранично чітко пропрацювати питання можливого залучення миротворчих місій. Необхідно провести ротацію переговірної групи, посиливши й забезпечивши координацію дій підгруп (що сьогодні відбувається недосить ефективно) і забезпечити належну взаємодію переговірників із Радбезом, АП, Кабміном, дипломатами та військовими (чого сьогодні практично не відбувається). 

Необхідно, крім іншого, вияснити роль і повноваження в переговірному процесі Віктора Медведчука, єдиного, кому випадає щастя спілкуватися з двома президентами... 

Необхідно визначити чітку лінію поведінки держави з набором конкретних кроків, залежно від сценарію:

— якщо Конституцію буде змінено, вибори в ОРДЛО відбудуться й розпочнеться "реінтеграція" на умовах Росії; 

— якщо продовжиться нинішній стан "ні війни ні миру"; 

— якщо буде взято курс на заморожування конфлікту; 

— якщо виникне загроза повномасштабної війни. 

Необхідно детально, з урахуванням військового, економічного та гуманітарного аспектів, пропрацювати кожен варіант. Варіант "стіни" як тимчасового заходу. Варіант фактичного відторгнення територій, що передбачає нешвидку поетапну реінтеграцію. Варіант відбиття масштабної агресії. Варіант гіпотетичної наступальної операції. Варіант співіснування з бунтівним краєм, якщо йому будуть даровані повноваження, які, найімовірніше, приведуть не до реінтеграції ОРДЛО, а до подальшої дезінтеграції держави. 

На цей час у цих краях можливе все. А отже, готуватися треба до всього. 

Плани мають бути чіткими. Потреба в них виникне скоро. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
70 коментарів
  • SIM1 1 мая, 21:13 Решение одно: объявить оккупированными территориями. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • SIM1 1 мая, 21:09 "Главы республик" не переизберутся, поскольку они по украинским законам и не избирались. Сами они не уйдут. ---------------- Просто - изберутся. Уходить им никуда не надо. А если Путин решит, кого надо уйдут. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • SIM1 1 мая, 21:07 "В этом случае... предписания Минска-2 будут как бы выполнены." ---------- Не как бы, а как записано. А что как бы имел в виду Петр Алексеевич - это его проблема. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 21 января, 14:31 dt.ua/POLITICS 18.01.16 в 00:27: «Борис Гризлов уважає, що Київ повинен погоджувати поправки до Конституції з лідерами терористичних організацій "ДНР" і "ЛНР"» - ким же БУЛИ??? лідери «ДНР» і «ЛНР» до 2014 року? Це були: 1) О. Захарченко – шахтар-електромеханік та дрібний бізнесмен; 2) І. Плотницький - майор-артилерист із 4-річним (розпочав 1987- звільнився 1991) стажем, менеджер у оптово-роздрібній торгівлі та дрібний службовець в обласній інспекції у справах захисту прав споживачів. Сьогодні – це «ЛІДЕРИ???», які на думку «сторонньої» Росії мають вирішити ДОЛЮ!!! України. Люди добрі, УЩІПНІТЬ!!! себе боляче. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Voynich 21 января, 10:34
    Panikovski Сегодня, 02:11 «Ставнийчук в своей статье совершенно справедливо еще на один важный момент внимание обратила - А КАКОЕ ОН ПРАВО ИМЕЛ (подписав минск-2) БРАТЬ НА СЕБЯ ОБЯЗАННОСТЬ ВНЕСТИ ИЗМЕНЕНИЯ В КОНСТИТУЦИЮ?!?! - поставив свою подпись под ними ОН, тем самым, ПРОТИВОПРАВНО ПОДМЕНИЛ АШ ДВА ДРУГИХ ОРГАНА ВЫСШЕЙ ГОСВЛАСТИ - Раду и Конституционный суд - здесь, как по мне, ч. 3 статьи 365 УК Украины: Перевищення влади або службових повноважень в чистом виде! "ЗРАДНЫК УКРАИНЫ" - определение политическое, а тут имеем дело с криминалом в буквальном смысле. А отсюда - все основания для инициирования легальной конституционной процедуры об отстранении этого фрукта от власти В ПОРЯДКЕ ИМПИЧМЕНТА.»
    По сообщениям ЗН http://zn.ua/POLITICS/verhovnyy-sud-vernul-v-vasu-isk-s-tebovaniem-k-poroshenko-obyavit-voennoe-polozhenie-199298_.html подобные процессы уже идут. Насколько мне известно, открытое заседание Высшего административного суда планируется сегодня в 14-30 на Московской 8, корп. 5 (метро Арсенальная).
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 21 января, 01:11 Щоб краще зрозуміти, що саме відбувається з нами і навколо нас насправді, хто агресор, а хто жертва, куди йде світ і що чекає світ попереду, раджу почитати тексти за наступними двома посиланнями: http://polit.ru/article/2006/03/03/sinewsofpeace/ , http://www.nbuv.gov.ua/texts/polit/93hssc.htm . Бо, як на мене, ми з вами приймаємо участь у чомусь такому, або є лише свідками чогось такого, чого не побачити з такої близької відстані, з якої дивиться на нинішні події в Україні і світі автор у цій статті і з якої ми, слідом за автором, вимушено дивимось на них... І друге, ніхто ж не називає Сталіна чи Гітлера агресорами за їх підтримку і зброєю і живою силою тієї чи іншої сторони збройного конфлікту у Іспанії у 1936- 1939 роках, як ніхто не називає той збройний конфлікт АТО, а називає громадянською війною. Чому? І чому те, що у нас зараз- АТО?
    Валентин Коген 21 января, 16:42
    События в Испании 1936 полностью отвечают энциклопедическому определению "гражданская война". События на Донбассе этому определению не отвечают, полностью подпадая под определение "агрессия", так же, как в Крыму "аннексия".
    talymon 22 января, 09:36
    Було б ще краще, аби те, що ви написали відповідало істині. Хоча, як стверджується навіть у деяких американських підручниках з юриспруденції, значення істини перебільшено. А ще Пушкін з його "тьмы низких истин нам дороже нас возвышающий обман"... А чи не здається вам, що те, як діяла (бездіяла) найвища українська влада під час анексії Криму, підпадає під визначення "зрада державних інтересів"? Та і те, як діє вона стосовно подій на Донбасі, має дуже багато ознак того ж самого. Чи безперервні мантри з її вуст про те, що "Путін-агресор" перекривають все? А чи не здається вам, що Путін- жертва? Не України, звичайно, а Заходу? Бо не Путін наблизився до кордонів НАТО, але НАТО наблизилось до кордонів Росії? Не Росія є загрозою для НАТО, а НАТО через його "імперіалізм прав людини" (гібридний імперіалізм?) є загрозою для Росії і не лише для неї? Але це не виключає того, що Путін як особистість викликає неприязнь, відразу навіть. Але ж нам з вами йому руки не подавати і на одному кв. км..
    jurius 27 января, 22:18
    Путин может считаться жертвой лишь своей шизофрении и нездоровых идей сверхчеловека, желающего править вечно. Защищать его это публично признать свой низкий IQ.
    Відповісти Цитувати
  • lesya 20 января, 18:02
    Jbraun Сегодня, 10:30 «Я предлагаю не фантазировать. От фантазий пользы не бывает. Что есть на сегодня? Есть Минские Соглашения, подписанные Украиной, гарантами выполнения которых являются Германия, Франция, Россия и ОБСЕ. Так что придется выполнять. А как иначе? Не надо было подписывать тогда, если не нравятся эти Соглашения. Но выполнить Соглашения, а именно дать широкую автономию Донбассу - опасно. Ведь на следующий день самостоятельности потребуют и в Харькове, и во Львове - везде. И тогда те регионы, что настроены пророссийски, получат возможность совершенно законно дрейфовать в сторону России. И таких регионов немало. Так что не надо было подписывать Соглашения, а теперь я не знаю что делать. Что не сделай - все плохо.»
    Выскажу свои мысли, хотя у нас есть очень много людей, которые сидят в креслах и получают деньги, и несут ответственность перед нами, за то, чтобы интересы государства, а значит нас с Вами и других граждан соблюдались. НЕ читала суть широкой автономии, но уже не нравится мне и название,так вот выполнение Минских соглашений является важным, но делается все это не просто для бумаги, а чтобы люди могли спокойно и мирно жить, многие уже хотят вернуться в свои квартиры и дома.Минские соглашения ведь тоже не догма, можно и поменять некоторые пункты, ЕСЛИ ИХ НЕВОЗМОЖНО выполнить. Например, особый статус - да он есть, но только до полной де-милитаризации и ЛЕГИТИМНЫХ выборов,возможно, немного дольше. Далее ПРОТИВ ШИРОКОЙ АВТОНОМИИ есть АРГУМЕНТ - отторжение манипулятивными методами Крыма,а значит продолжение эссклации. Далее, легитимными могут выборы, если ЛЮДИ , которые выехали вернуться и БУДУТ УЧАСТВОВАТЬ в выборах. Все , что сказано, демонстрирует, что надо обговаривать КАК сделать.
    Валентин Коген 20 января, 21:51
    Беда в том, что Минские соглашения не есть Документ международного права, гарантов их выполнения , включая нормандскую четверку, нет, Украина эти соглашения не подписывала, там есть подпись 2 президента Украины, ну и что, кого он сегодня представляет? Lesya, Вы правы, но люди, якобы ведущие переговоры, от всего этого далеки.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • zxcvb 20 января, 13:50 Может кто-то объяснит какая разница: Между кремлеботами, забалтывающими тему" Между людьми лживыми и неискренними "если мне плевать на Украину, и чем хуже, тем лучше, я объявлю, что и народ терпеть не будет". И просто между глупыми людьми. Известный термин большевиков "полезные идиоты" (применительно к ситуации сейчас - Путина), к ним вряд ли подходит. Можно отрицать, но факт, проблема в ментальности. Ради Украины, люди поддерживающие свое государство, будут терпеть, но крайне будет возрастать требовательность к некомпетентной власти, неумеющей защищать национальные интересы Украины, немогущей и неспособной мобилизовать ресурсы страны, чтобы максимально быстро оптимизировать экономику (вопрос сейчас стратегический) в условиях необъявленной войны. Те, для кого развал СССР "трагедия ХХ века", однозначно и никогда "терпеть" не будуть, даже если Украин вдруг станет страной с "кисельными берегами и молочными реками".
    Jbraun 20 января, 16:08
    Ну и как эта требовательность будет возрастать? Какие предложения? Вы чем думали когда избирали Порошенку президентом? Неужели было непонятно, что он точно такой же как и Янукович? Ресурсов страны, к сожалению, уже не осталось, да и было их совсем немного. Оптимизировать экономику? Неплохо бы, только на оптимизацию экономики Греции с населением 10 млн. чел., что в четыре раза меньше чем в Украине, Евросоюз выделил 235 млрд. € и еще согласился выделить 85 млрд. € и все равно не хватает средств. Теперь умножьте эти цифры на четыре ( в Украине людей живет в четыре раза больше) , посмотрите на цифры и скажите нам, кто даст Украине такие деньги? Вот в чем проблема!
    zxcvb 20 января, 17:45
    И какого ответа вы ждете? Впрочем, догадываюсь никакаго. Порошенко "хромая утка" уже сейчас, но в оставшиеся три года, если сам не уйдет, может наделать еще много вреда. Странно, что человек, дважды пожавший руку Путлеру, сперва в Минске, потом в Париже, похоже, этого не понимает, а ведь нормальному человеку эту руку должно "жечь" до конца жизни. Кстати премьер Австралии ее не пожал, а послал карлика подальше. Но, конечно, Австралия не Украина. С правительством сложнее, Сеню в общем-то не поддерживаю, дело не в желаниях и пиаре, а в способностях, он не Лешек Бальцерович, хотя подавал себя именно так. Но я почему против смены кролика. Надо знать кто прийдет, с какой программой и что сделает. Например, как сделал Кемаль Мустафа Ататюрк, да еще и продолжение дел оставил преемнику, поддержавшему его реформы (Иненю). У нас на горизонте никого нет, кому бы верило общество, и кто бы оправдал доверие. Пусть "засветится" получит поддержку общества и политсил (парламента), тогда это возможно.
    zxcvb 20 января, 17:47
    А сейчас валить Сеню, это просто дестабилизация в угоду Путину. "Бессмысленный бунт, жестокий и беспощадный". Ну и, конечно, Пете этого очень хочется.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергій Терещенко 20 января, 13:08 разграничения, а в обменниках валюты и центрах занятости - боюсь что не готовность украинцев (нас с вами) как народа терпеть сцепив зубы ради осуществления национальной идее будет решающей. Форумчане Вы готовы терпеть доллар по 35, безработицу ???? Вопрос вопросов, на который я не знаю ответа Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергій Терещенко 20 января, 13:06 Сергей Рахманин конечно толковый мужик, настоящий патриот, золотое перо без сомнения. Но вот это золотое перо и изрядная доля пессимизма (а может быть разочарования и усталости от украинских политиков) толкает автора во всех своих публикациях к излишней драматизации ситуации. Литератор в нем давно одержал чистую победу нокаутом над аналитиком. Рябята да это же не серьезно - какое голосование? Какие 300 голосов? Вспомните голосование в прошлом году. Вспомнили - ну и делайте выводы. У Порошенко один единственный выход в создавшейся ситуации - не имея на руках ни одной козырной карты (тем более за столом одни шулера), единственная стратегия - это не иметь никакой стратегии, что он и делает тупо спускает на тормозах и тянет время, в чем ему очень сильно помогают всякие отморозки типа ЗаХерченко, Плотницкого всяких - уже покойных- Дремовых и Бетменов. К сожелении была Украина объектом в политике при любых президентах им и осталось. И все будет решаться не в Минске и даже не на линии Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.29
EUR 28.59