Життя з ворогом: що робити у сфері безпеки

фото

Читайте також

Гостра фаза військово-політичної кризи так чи інакше завершиться, а нова реальність, створена за останній місяць, залишиться. Україні доведеться жити й розвиватися в умовах, коли сусідом на сході є не стратегічний партнер (хоча й досить складний), а очевидний противник; в умовах, коли платою за зовнішньополітичні помилки стає не програш на виборах, а втрата територіальної цілісності або навіть самої незалежності держави. І вже саме усвідомлення цього факту має стати поштовхом до глибокого переосмислення політики безпеки України, і не тільки її, звичайно. Насправді ми стоїмо на порозі державотворення. І повинні зрозуміти, що зараз ідеться про виживання, причому для багатьох з нас у щонайпростішому сенсі — фізичному.

Останні події в РФ тільки підтверджують такий висновок. У Росії вже пропонують штрафувати за "поширення інформації, що містить недостовірні відомості, применшує заслуги загиблих при захисті Батьківщини, авторитет Російської імперії, СРСР, Російської Федерації, їхніх збройних сил" (законопроект депутата Державної Думи РФ Міхєєва від 25.03.2014 р.). 

Непомітно проходять повідомлення, що 18 березня 2014 р., у день анексії Криму і Севастополя, В.Путін призначив Владислава Мєнщикова начальником Головного управління спеціальних програм президента РФ (ГУСП), п'ятим керівником головкому після його створення на основі 15 ГУ КДБ СРСР. Його попередник Дмитро Рижков пробув на посаді трохи більше ніж два роки. У минулому обидва — офіцери органів держбезпеки РФ. Серед завдань ГУСП — організація мобпідготовки, мобілізації вищих органів державної влади РФ, а також забезпечення їх функціонування в умовах воєнного часу. Орієнтовна чисельність ГУСП — до 20 тис. чол.

Можливо, це простий збіг, однак під час попередніх криз, які виникали після 1991 р., керівників головкому не змінювали. Тож у Росії — все серйозно, незважаючи на браваду, В.Путін розуміє, до чого йде, і готується до великої війни.

І ми повинні наважитися подивитися правді в очі, відкинути багаторічні мантри про те, що в України немає зовнішньої загрози. Сьогодні це в найкращому разі — відверта дурість, а в найгіршому — злочинна брехня. 

Прийняти як непорушну реальність те, що нам потрібні не тільки й не стільки символи й підписи на деклараціях, скільки справжня, відчутна допомога й гарантії. Будапештський меморандум відразу перетворився на нічого не вартий папірець. А які під ним стояли підписи! Не папірець — броня! То чому ж ми думаємо, що й інші, так само поважні, договори не можуть розсипатися у зіткненні з нововиявленими обставинами? А отже — боротися треба не тільки й не стільки за вступ до НАТО (у новому химерному світі ст. 5 Вашингтонського договору цілком може й не спрацювати), скільки за те, щоб Україна мала достатній оборонний потенціал і можливість оперативно залучати підтримку союзників для завдання противникові неприйнятного збитку. Варто боротися не за підписання договорів, хоча й це, безумовно, необхідно, а за доступ до ресурсів, і не тільки матеріальних, а й організаційних, інформаційних тощо, до досвіду НАТО, до процесу консультацій та ухвалення рішень.

Нам потрібна не тільки й не стільки перспектива членства в Євросоюзі, скільки цілком відчутний безвізовий режим, відкриті ринки, фінансова і консультативна допомога Брюсселя, повноформатна участь у Загальній політиці безпеки та оборони ЄС і т.д. Саме на вирішенні конкретних питань взаємодії і повинна сконцентруватися українська дипломатія. 

А символи? Що ж, вони, безперечно, важливі, але якщо буде забезпечено головне — реальну інтеграцію України в структури Західного світу, тоді прийдуть і символи. Усьому свій час. До слова, підписання Асоціації з ЄС, навіть у донезмоги урізаному вигляді, — позитивний приклад такого символу. Євросоюз, підписуючи Угоду з очевидно тимчасовим урядом, тим самим надає йому додаткової легітимності, підриває центральну ідею російської пропаганди про нелегітимність київської влади.

Усвідомлення зовнішньої загрози ставить цілу низку дуже важливих питань. Назріла необхідність глибокої перебудови самої парадигми безпеки. Формуючи в 1990-ті правову базу національної безпеки, український законодавець виходив з концепції людської безпеки (human security), гранично широко трактуючи проблематику. Саме тому РНБО України останні десятиліття займалася всім: від розвитку житлово-комунального господарства до забезпечення населення якісними і доступними лікарськими засобами. Безперечно, питання важливі й актуальні. Однак при цьому зовнішня політика, оборона, протидія іноземним спецслужбам якось відійшли на другий план. А займатися необхідно насамперед цими "нецікавими" і "негрошовими" проблемами. З ліками, та й із закупівлями Кабінет міністрів якось розбереться сам. А не розбереться — на те є парламент і вибори.

В Україні необхідно відновити в правах традиційне розуміння національної безпеки як спектра проблем, якими займаються дипломати, військові й розвідники з контррозвідниками. І все. При цьому треба відмовитися від цілком радянського поняття "державна безпека", яке вже набило оскомину і за такого підходу є абсолютно зайвим. 

До речі, слід зазначити, що питання дерадянізації сьогодні справді перетворюється на вкрай актуальне завдання у сфері національної безпеки. Головне — тільки чітко розібратися, у чому ж полягає радянськість, і не випустити з уваги такі її родові риси, як надзвичайщина, невігластво й хамство.

І якщо здається, що законодавчі зміни сьогодні не на часі, то слід пам'ятати, що спокійний час для України настане тепер нескоро, дуже нескоро.

Без стабільного і професійного чиновництва успішна Україна неможлива. В Україні необхідно створити справжню державну службу, причетність до якої має стати предметом гордості. Треба забезпечити повну деполітизацію і департизацію бюрократії. Нульова толерантність до корупції — завдання навіть не сьогоднішнього, а вчорашнього дня. І, звичайно, професіоналізм, який має стати принциповою умовою не тільки для кар'єрного зростання, а й для збереження досягнутих позицій. 

Усе це видається благими побажаннями в країні, де за минулі роки новий міністр призначався кожні 43 дні, де глава держави призначає і звільняє чиновників аж до рівня голів районних державних адміністрацій. Нагадаємо також, що в Україні відбулося п'ять хвиль зачистки державної служби за політичними мотивами (2002, 2005, 2006, 2008, 2010 рр.). 

Уже сьогодні маємо вжити низку простих, але ефективних заходів. Слід скоротити кількість призначень, здійснюваних президентом і Кабінетом міністрів, варто відновити інститут державних секретарів, розділивши нарешті політичні й адміністративні посади. Треба набратися мужності і забезпечити повноцінне розслідування гучних ситуацій останніх років. Насамперед ідеться про події навколо Майдану, які призвели до загибелі більш як сотні людей. Винні мусять відповісти за всією суворістю закону. 

Тепер до питання про корупцію. Успішна протидія їй вимагає побудови нових інститутів. Кримінальне переслідування — ключовий напрям, але всі дії в цій сфері — сізіфова праця, якщо не будуть системно задіяні антикорупційні процедури. Сьогодні для боротьби з корупцією потрібен не стільки комісар Каттані, скільки чиновник, який забезпечить побудову нового інституціонального середовища.

Слід уже сьогодні ініціювати процес проведення комплексного огляду сектора безпеки, причому не декоративного, яким він був у 2005—2007 рр., а реального, і забезпечити на його основі ухвалення реальних, підкріплених ресурсами, у тому числі фінансовими, Стратегії національної безпеки і Програм розвитку органів сектора безпеки. Ключовими мають стати завдання, вирішення яких буде покладено на ці органи, а не наявна ресурсна або правова база. Україні необхідно забезпечити свою безпеку в умовах, наближених до воєнних. А отже, слід знаходити кошти і будувати військові об'єкти.

Робити це треба швидко — часу обмаль. Але завдання невідкладне, справді стратегічне. Не провівши аудиту, неможливо усвідомлено й упевнено провести зміни на краще.

Здійснити таку процедуру, розробити й реалізувати реформи може тільки працездатна Рада національної безпеки та оборони. Цей державний орган повинен знову стати політичною кухнею, пішовши з авансцени й обмеживши публічність до необхідного мінімуму. 

Справа ради і її апарату — готувати стратегічні рішення, і саме на цьому має бути сконцентрована її активність. Необхідно відтворити систему аналітичного супроводу цієї діяльності, і тут ідеться насамперед — про Національний інститут стратегічних досліджень, який повинен займатися саме стратегічними дослідженнями у прямому контакті з РНБОУ, МО, МЗС і спецслужбами, а не тією дивною справою, яку в Україні чомусь позначають словом "наука".

Україні необхідні невеликі, але ефективні органи сектора безпеки. Вони зобов'язані чітко розуміти, до яких сценаріїв розвитку подій ми повинні бути готові.

Аналіз розгортання російської агресії ясно свідчить: росіяни максимально уникатимуть прямих бойових зіткнень, акцентуючи увагу на підготовці території до вторгнення. Головна роль при цьому приділяється спецслужбам та їхній агентурі. Саме вони забезпечують дестабілізацію ситуації, подальше захоплення адміністративних будівель та інших ключових об'єктів. А збройні сили в таких сценаріях відіграють завершальну роль, вони, швидше, фіксують уже досягнуте й виступають гарантом його необоротності. Причому діють не під своїм прапором. Операції здійснюються на межі силового протистояння, інтенсивність вторгнення залишається ніби на передпороговому рівні. Танкових колон у стилі Другої світової немає і, скоріш за все, не буде. Усе робиться гранично обмеженими силами.

Значно важливішу роль відіграє психологічна і ширше — інформаційна війна. Можна прогнозувати активізацію спецслужб РФ на кіберфронті. 

Нинішнє керівництво Росії — високого рівня тактики, досить непогані фахівці в оперативному мистецтві, а от зі стратегією — традиційні проблеми. На щастя, сучасний рівень російського стратегічного мислення дуже далекий від того, що демонстрував Й.Сталін.

Нині Кремль так само чітко знає свою мету — увічнити нинішню російську владу, перебудувавши світовий порядок під себе. Москва чудово володіє певним набором інструментів, однак далі починається не гнучкість, як було у вождя народів, а імпровізації. На перших етапах ці два поняття практично однакові за своїми результатами, а от далі... Проте це питання завтрашнього дня, а сьогодні РФ володіє ініціативою, а Україна діє в реактивному режимі, постійно запізнюючись. І, що характерно, не намагаючись подолати цю проблему.

Ключову увагу слід приділити координації органів сектора безпеки і стратегічному плануванню. Протидію російській загрозі можливо забезпечити лише на системному рівні, з повним залученням усього арсеналу сил і засобів. І мова не тільки про РНБОУ, а й про координацію спецслужб.

Пріоритетна увага має приділятися Силам спеціальних операцій Збройних сил України. Процес їх створення має бути нарешті завершений. Ці сили разом зі спецслужбами повинні відіграти ключову роль у відбитті агресії. Втім, про оборону краще напишуть професійні військові.

Принципове значення має ефективність контррозвідувальних і розвідувальних органів країни. Вони повинні отримати ефективну координацію і постановку завдань, забезпечити дієве вирішення завдань протидії розвідувально-підривній активності іноземних, насамперед російських, спецслужб, забезпечити контрдиверсійний напрям, налагодити інформаційну та аналітичну роботу. Окреме місце має відводитися завданням забезпечення безпеки і надійності телекомунікацій, від яких залежить система управління.

Звичайно, інформація з відкритих джерел — річ, безперечно, важлива й необхідна, але недостатня. Україні потрібна розвідувальна інформація, і можливості отримати та опрацювати її є. 

Досягти перелічених вище цілей, у принципі, можливо, головне — чітке розуміння перспектив, опрацьованість планів, рішучість і водночас — гнучкість керівництва. Ну й, звісно, ресурси. Втім, безпека — справа дорога і ключова для будь-якої держави. І Україна переконується в цьому, на жаль, на своєму досвіді.

Уже сьогодні варто думати про реформу правоохоронних органів, однак це дуже складне завдання, яке потребує надзвичайно обережного і вивіреного підходу. Втім, це не аргумент на користь зволікання, а нагадування про серйозність завдання.

Наведений список — лише невелика частина того, що необхідно було робити для порятунку держави ще вчора. Сьогодні — пізно, а от завтра?

 

P.S. Автори звертаються до Мєщанського районного суду м. Москви з проханням розглянути цю публікацію на предмет визнання її екстремістською.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
14 коментарів
  • mischko56 4 апреля, 19:59 Прозрение. 4 апреля, 19:18 19-го марта я написал заметку "Пакт "Меркель-Путин". По аналогии с пактом Молотова-Рибентроппа. На Западе и в частности в Германии об этом не говорят, но вот в последнее время все чаще и чаще намекают на это. Сегодня немцев, в первую очередь политиков, беспокоит не захват Россией Крыма, а высказывание министра финансов Германии г-на Wolfgang Schäuble, в котором он сравнивает действия Путина в Крыму с действиями Гитлера в Чехословакии в 1938 году. Выступая перед старшеклассниками он постарался объяснить им наглядно, что произошло. -Украина почти банкрот, им нечем платить зарплату полицейским, поэтому в стране, в некоторых случаях ,власть в свои руки берут вооруженные бандформирования. Русские говорят, что так не пойдет, мол в правительстве Украины есть фашисты и они угрожают русскому населению. Поэтому Россия, чтобы защитить, свое русское население в Крыму и ввела туда свои войска. Такие методы нам известны из истории. Гитлер точно так же расчленил Чехословакию, заявив, что 3 млн немцев притесняются в Судетской области.- Это не первое сравнение Путина с Гитлером, а Крыма с Судетской областью. Но одно дело, когда такие сравнения делают журналисты или Хилари Клинтон и совсем другое дело, когда об этом говорит очень влиятельнейший человек в Германии и в Европе, старейший и опытнейший член правительства Германии. Что тут началось. Когда Россия захватила Крым, негодования у немецких политиков, было гораздо меньше, чем в данном случае, когда речь идет о сравнении действий Путина в Крыму с действиями Гитлера в Чехословакии.Фрау Меркель сразу же дистанцировалась от этого высказывания, встав на защиту Путина, к ней присоединились министр иностранных дел Германии герр Steinmeier и министр экономики Германии Sigmar Gabriel - то есть ключевые лица немецкого правительства. Но что самое интересное, что никто не опроверг правильность данного сравнения. Никто не сказал, в чем же Wolfgang Schäuble был не прав. В Европе на всех уровнях начинают понимать, что Германия, не только стоит особняком по отношению к другим странам в своей политике по отношению к России, она не только умиротворяет Путина, она ему не только потакает в его действиях, но и своими действиями косвенно даже помогает Путину. В доказательство последних утверждений хочу посоветовать вам прочитать три статьи немецкого автора Nikolas Busse в газете Frankfurter Allgemeine Zeitung. Они называются: "Der Westen bellt, Moskau beißt" - "Запад лает, Москва кусает", "Der verborgene Teil deutscher Außenpolitik" - "Скрытая часть немецкой внешней политики." И "Steinmeier wehrt sich gegen Kritik an Berlin" - " Steinmeier защищается от критики в адрес Берлина." Суть этих трех статей заключатся в том, что руководство Германии проводит пропутинскую политику, которая помогает России совершать агрессию в отношении ее соседей, своими действиями давая право Путину на полный захват Украины, а также других государств, которые входят в сферу интересов России, за исключением стран НАТО. О чем же идет речь? В качестве доказательства этого немецкий журналист приводит следующие факты. Первое. Все важнейшие политики Запада от американского президента до фрау Меркель неоднократно заявляли, что никакого военного вмешательства не будет, даже если Путин не только Украину, но и другие страны захватит, которым не повезло стать членом НАТО. Почему? Да потому что , согласно 5-му параграфу, Украина не является членом НАТО, которые могут рассчитывать на помощь НАТО. Второе. Войска Путина не находятся на границах стран НАТО, поэтому для Германии и других стран нет угрозы. А вот здесь автор ерничает, когда говорит, о том, что как будто Афганистан находится на границе Германии и оттуда есть угроза Германии и поэтому немецкое правительство послало туда свои войска. Третье. Все санкции - смехотворные. Четвертое. Ничего не делается для укрепления со стороны НАТО своих восточных границ. Ведь в странах НАТО, которые граничат с Россией, Украиной, Белоруссией нет ни одного солдата НАТО, только вооруженные силы самой страны. Когда же министр обороны Германии заявила о необходимости укрепления восточных границ НАТО - фрау Меркель тут как тут - против. Это якобы может привести к эскалации. И снова немецкий автор ерничает, когда пишет, что не действия Путина и России приводят к эскалации, а то что несколько солдат и самолетов НАТО будут переброшены в Прибалтику. То есть Запад лает, а кусать дает право России, что она и делает.Пятое. Европа уже поняла, что единственным противником, каких либо действенных мер против политики Путина, является Германия и возможно Голландия, хотя на словах Германия присоединяется ко всем высказываниям осуждающим действия России. А вот на деле все наоборот. В НАТО есть договор, что развитые страны присылают свои боевые самолеты в Прибалтику для патрулирования воздушного пространства. Сейчас США прислали свои 10 самолетов. Британия и Франция сказали, что пришлют свои самолеты в Польшу, а Германия? А Германия вышла из этого в 2013 году,( не специально ли?), и только пошлет свои самолеты аж в 2018 году. Дела говорят сами за себя гораздо красноречивее слов. Поэтому европейское и мировое сообщество стало обвинять Германию в том, что именно эта страна с ее руководством препятствует ясной и действенной реакции НАТО на захват Крыма Россией. Министр иностранных дел Германии Steinmeier вынужден защищаться и оправдываться, доказывая, что они делают все, что и другие страны по отношению к России. И несколько вопросов от себя. Германия и Тимошенко? Германия и Россия? Тимошенко и Россия? В чем заключалась суть пребывания Тимошенко в Германии кроме лечения? Все прослушанные телефонные разговоры и реакция на них со всех сторон, -не от лукавого ли это? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • sofokl 4 апреля, 03:15 "Надо обеспечить полную деполитизацию и департизацию бюрократии. Нулевая толерантность к коррупции..." У кого? У нынешних, что-ли? Это все из разряда как унтер-офицерская вдова сама себя высекла Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Max_F 3 апреля, 11:29 В целом я согласен с авторами, но вопрос решится за 1-2 месяца. А за это время невозможно построить армию. Так что определять будет, видимо, суммарный расклад РФ-Украина-США-ЕС... Я думаю, что вторжения РФ дальше не будет. Хотя от больной головы Путина всего можно ждать. Что меня удивляет, так это колоссальная зазомбированность граждан РФ. Иногда закрадывается подозрение, что они такими родились Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • PODLEC 2 апреля, 11:01 какая экспрессия Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Izyaslav 30 марта, 11:17
    Mamaj Сегодня, 09:50 у граждан Украины нет однозначного мнения кто их враг
    точнее, я бы сказал, нет ЕДИНОГО мнения по этому вопросу
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lugen 30 марта, 10:56 на севере ваших границ теперь вечный гемморой, Вооружайтесь умом, друзьями в мире и современной техникой Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Reader2014 30 марта, 09:59 ПОЗДНО... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mamaj 30 марта, 09:50 у граждан Украины нет однозначного мнения кто их враг
    lugen 30 марта, 10:57
    как, до сих пор? я не верю
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • anb_2008 29 марта, 22:58 Совершенно необходимо, чтобы Генштаб в кратчайшие сроки разработал и передал командирам частей, прежде всего на угрожаемых направлениях Юго-Запада, инструкцию по самостоятельным действиям в условиях подобных крымским. Когда часть блокируется неизвестными с оружием или без оного врывается на территорию частей, не охраняемых караулами, порядок взаимодействия в таких случаях с СБУ, нацгвардией, милицией (хотя опять-таки, крымский опыт показывает, что часто местная милиция служит местной власти, а не народу, подвержена местным, не всегда патриотичным веяниям). Без таких инструкций (приказов) «зелёные человечки» могут взять и МО в Киеве, а сотни солдат в городе будут показывать «выдержку», не говоря уже о частях на границе. Кроме того, следует в кратчайшие сроки провести анализ действий нашей военной разведки и радиоразведки в ходе подготовки и проведения агрессии РФ в Крыму, каждой части и штабов. Провести анализ вскрытия замысла и действий частей РФ в Крыму и в России, какие были сведения, отмечены ли были они, как они анализировались по времени, какие отправлялись (или не оправлялись) данные, как на них реагировали вышестоящие органы и штабы. Как штабы реагировали на данные разведки (конечно, если таковые были), какие команды отдавались, какие действия предпринимались (или не предпринимались). Затем по итогам данного анализа раздать всем по заслугам и просчётам, провести командно-штабную игру на основе вероятных действий войск РФ с учётом существующих и вновь вскрытых разведпризнаков подготовки агрессии «крымского» типа. Конечно, последнее (КШУ) тяжело организовать и провести в условиях сегодняшней напряженной обстановки, это можно сделать и позднее, а вот анализ действий разведки нужен уже сейчас, чтобы нас снова не застали врасплох.
    lugen 30 марта, 10:59
    быстрее, быстрее, быстрее делайте это ребята, эта сволочь с Севера не отступится
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 10 °C
Курс валют
USD 25.13
EUR 28.07