Держава і наука: гроші за любов?

фото

Читайте також

"Українським вченим часто закидають, що результати їхніх досліджень не затребувані, не націлені на задоволення конкретних потреб держави та суспільства". Такими словами починається стаття С. Захаріна "Наука і держава: любов за гроші?" (DT.UA, № 18, 2014 р.) Автор наводить аргументи, чому держава повинна виступати замовником, отримувачем і оцінювачем результатів наукових досліджень. Таке формулювання питання дещо наївне і не відповідає сучасному розумінню складних процесів, що відбуваються в галузі отримання нових знань, створення інноваційних технологій та наукової творчості. Хочеться вірити, що автор статті керувався найкращими намірами і по-справжньому турбується про майбутнє української науки, тому писав щиро, висловлюючи свою думку. Але, на жаль, недостатньо коректна постановка питання, як і вільна інтерпретація низки фактів, цілком може створити у "пересічного громадянина" бажання закрити "нікому не потрібні" інститути та розігнати "вчених-нахлібників". А рейдерам дати "моральний" плацдарм для атак на майно наукових установ Національної академії наук (НАН) України. Сподіваємося, що читач сприйме написане нижче як неупереджену спробу аналізу аргументів цитованої статті з метою розібратися в дійсному стані речей. 

Перш за все, хибною є сама постановка питання про те, що тематику наукових досліджень мають "замовляти". Це залишки радянського мислення з його плановою економікою. В очі впадає не зовсім коректне визначення автором статті поняття "наука". У першу чергу, наука — сфера діяльності людини, спрямована на отримання нових знань. Цим вона принципово відрізняється від виробництва та сфери послуг, хоча наукові розробки можуть потім з успіхом застосовуватися в різних галузях. 

Наука багато в чому — сфера творчості. У цьому сенсі вона належить до культури суспільства, але у зв'язку зі специфічністю продукту, який виробляє, має дуже важливий та помітний вплив на економіку. Саме тому, напевно, і виникає бажання сприймати її як частину виробничої сфери. У грубому наближенні таке сприйняття призводить до умовного поділу на прикладну і фундаментальну науку. Причому кожна з цих сфер має свої особливості та закони розвитку, хоча чітку грань провести між ними неможливо. Ще Іммануїл Кант вважав, що запорукою успішного розвитку науки є свобода дослідника. Свобода наукової творчості — не примха вченого, а неминуча необхідність для одержання дійсно НОВОГО, а не ІНШОГО знання. "Піди туди, не знаю, куди, знайди те, не знаю що" — це принцип, відповідно до якого дослідник йде в невідомі області, і передбачити результат його пошуку не може ніхто: ні сам дослідник, ні, тим паче, абстрактна "держава", яка, врешті-решт, реалізується конкретним бюрократичним апаратом. Тому задовольняти потреби чиновників наука якраз і не повинна. Наука — це частина суспільної СВІДОМОСТІ, тому вона має "служити" суспільству. Як мозок "слугує" тілу, а насправді і мозок, і тіло здійснюють спільну функцію підтримки життя всього організму. Просто кожен з них робить це по-своєму. 

Стаття С.Захаріна декларує занадто примітивний підхід до розуміння складних процесів, які відбуваються в науковій сфері, і не підходить до розгляду цього питання з наукової точки зору. У світовій практиці вже сформувалася така область знання, як "Наука про науку" (Science of Science). Вона ще дуже молода і, можливо, в Україні систематично не представлена, але, тим не менш, людство вже починає предметно замислюватися, а яким же чином насправді відбуваються процеси творчості та створення нових технологій. У свідомості світової спільноти формується розуміння, що такі процеси поставити "на конвеєр" неможливо, оскільки матерія творчості дуже невизначена і тонка. Тому, досліджувати її треба з такою ж філігранною обережністю і науковою неупередженістю, як і будь-який інший фізичний процес, який існує незалежно від нашої свідомості. 

Враховуючи вищезазначене, давайте більш докладно розглянемо питання вибору напрямків наукових досліджень. 

По-перше, "замовляти" наукову тематику ніхто не повинен і не зможе, не руйнуючи самої сутності дослідницького процесу. Планувати свої дослідження навіть сам дослідник може тільки умовно. Хоча вчений, володіючи певним обсягом знань і досвіду, може більш осмислено, в порівнянні з чиновником, вибирати, в якому з напрямків варто докласти свої зусилля. З іншого боку, держава може визначати бажані пріоритетні напрями для дослідження. Але швидше це має стосуватися так званих "прикладних" напрямків. Питання пріоритетів розвитку — це питання соціального договору. Такого ж, як і решта соціальних договорів, що існують між суспільством і державою. Зміни, що відбуваються в суспільстві, можуть змінювати і пріоритети його розвитку, але знову ж таки, для їх визначення потрібен суспільний діалог або зворотний зв'язок. І в цьому випадку думка експертів, якими по праву є вчені, має бути однією з вирішальних. 

Коли пріоритети визначені, виникає резонне питання: хто і в яких обсягах має платити за працю дослідника? Без сумніву, держава, зацікавлена у своєму розвитку, буде вкладати гроші в науку, причому великі. Хорошим показником є відсоток ВВП, який інвестується в наукові дослідження. Якщо в розвинених країнах він становить більше 3%, то в Україні у 2013 році він впав до рекордно низького показника 0,29%, хоча законодавчо декларуються бюджетні асигнування на рівні не менше 1,7%. Але, як завжди: "грошей немає".

Однак, окрім розміру фінансування, важливим є питання оптимального його використання. Для цього потрібна ефективна система управління наукою та освітою. 

Планова система економіки, з її тотальним контролем виробництва зверху до низу показала свою неефективність, що логічно призвело до її повного руйнування. Альтернативний шлях — принцип конкуренції. Ще Адам Сміт в 1776 році у своїй книзі "Багатство народів" сформулював концепцію "невидимої руки": "Кожен індивідуум прагне використовувати свій капітал так, щоб досягти найбільшої вигоди. Він, зазвичай, не дбає про благо суспільства і навіть не уявляє собі, наскільки його дії цьому сприяють. Він прагне тільки своєї власної безпеки та отримання своєї власної вигоди. І при цьому невидима рука приводить його до результату, ніяк не пов'язаного з його намірами. Переслідуючи власні інтереси, він часто таким чином краще сприяє реалізації суспільних цілей, ніж у тому випадку, коли він дійсно ставить перед собою таке завдання". Не будемо вдаватися до аналізу сучасного розуміння цього питання, але хотілося б зупинитися на нюансах, пов'язаних з тим, за яких умов цей принцип працює. У 1954 році Ерроу і Дебре, базуючись на методах нелінійного аналізу, довели математичний результат, суть якого може бути зведена до наступного: у разі, якщо суспільство споживає не більше, ніж виробляє, якщо є "вільна конкуренція" і незалежність гравців ринку, якщо інформація про ринок є відкритою і доступною кожному гравцеві, існує рівновага по Вальрасу, тобто та сама "невидима рука" Адама Сміта, яка веде до загального блага. Як з будь-яким математичним твердженням, до застосування цього результату в реальному житті слід ставитися обережно. Немає сумніву, що описана ситуація є ідеальною, досягнути якої в реальному житті практично неможливо, але один важливий висновок з цього випливає: завдання держави полягає в тому, щоб створювати умови, які були б максимально наближені до ідеальних. 

Таким чином, ми приходимо до висновку, що управління будь-якою складною системою, яка виробляє суспільно корисний продукт, у тому числі і науковий, має будуватися на принципах конкурентності , самоврядності та інформаційної відкритості.

Але створення такої системи управління багато в чому залежить від державної підтримки, в першу чергу на рівні законодавства. На жаль, постійна зміна урядів і політики держави щодо науки і вчених за роки незалежності призвела до того, що сьогодні ми маємо законодавство, яке не просто не враховує специфіку роботи вченого, а робить все можливе, щоб придушити наукову ініціативу і ускладнити проведення досліджень. Адже питання, пов'язані з регулюванням розмірів митних зборів на реактиви та обладнання, умовами оформлення закордонних відряджень та стажувань, проведення спільних досліджень, неможливість нормальної роботи з хімічними речовинами, бюрократичним контролем кількості публікацій, необхідних для захисту — все це по цеглинці зводить стіну, якою українських вчених ізолюють від світового наукового співтовариства. Це, врешті-решт, веде до відставання української науки і, як наслідок, до спаду української економіки. Яких же можна чекати від науковця результатів, якщо вони створюються швидше "всупереч", ніж "завдяки" державній політиці у сфері науки? 

До речі, про результати наукової діяльності. Це ще одне питання, в якому автор цитованої на початку статті був категоричним, обстоюючи право держави ними розпоряджатися. Але річ у тім, що вже давно в усьому світі відійшли від феодального розуміння авторського права, і загальновизнано, що результат творчої праці вченого не може належати нікому, окрім самого вченого, незалежно від того, на чиїй власності, на чиєму устаткуванні тощо були зроблені ці дослідження. Це стосується як наших вчених, які отримують результати за кордоном, так і коллег-іноземців, які проводять дослідження в Україні. Тому аргументи С. Захаріна про те, що оскільки інститути є державними, то вона (держава) і має визначати "найбільш прийнятний спосіб використання цього майна", непереконливі. А зроблений з цього висновок, що "держава зобов'язана формулювати перед вченими конкретні завдання", м'яко кажучи, некоректний. 

Таким чином, тільки за наявності конкурентної, відкритої та самокерованої системи організації науки при її повноцінному (або хоча б задовільному) фінансуванні державою виникають передумови для отримання наукових результатів, у тому числі таких, які відповідатимуть сьогоднішнім потребам суспільства. 

Статистичні дослідження показують пряму кореляцію між зростанням економіки та капіталовкладеннями в наукову сферу. Чим більше інвестує держава в науку, тим вищі економічні показники зростання цієї держави. Причому "інвестиціями" можуть бути не тільки гроші, а, наприклад, купівля патентів на нові технології, що протягом кількох десятків років робить Японія. Або "залучення мізків" вчених вигідними умовами праці та її високою оплатою, що з початку ХХ століття успішно реалізують США, де зараз працюють кращі світові дослідники. 

Кілька слів про академічне самоврядування. Слід зауважити, що слово "академічний" насправді має два значення. З одного боку, ми звикли розуміти під цим все, що пов'язано з Національною академією наук (НАН) України. Однак, насправді, в міжнародному контексті під академічними обмінами розуміють обміни вченими і студентами, академічна громадськість є синонімом наукової громадськості. Тому не будемо плутати питання управління НАН України та питання академічного самоврядування. 

Під академічним самоврядуванням слід мати на увазі самоврядування наукового середовища. Тобто середовища, що складається виключно з експертів у своїй галузі. Ситуація тут така сама, як із самоврядуванням суддівського корпусу, коли жоден зовнішній спостерігач не здатен коректно оцінити "правильність" або "неправильність" того чи іншого суддівського рішення, але тільки фахівець, що володіє спеціальними знаннями про нюанси законодавства, може адекватно оцінити дії судді. Звідси й виникає необхідність такої складної системи противаг і механізмів, які покликані вберегти судову систему від "неправдивих" рішень. Така сама ситуація і з оцінкою наукової достовірності отриманих знань та з пріоритетністю напрямів досліджень. Очевидно, що жоден чиновник не володіє достатнім рівнем кваліфікації, щоб оцінити професійні здобутки вченого у відповідній галузі знань і "порадити", куди рухатися далі. Це можуть зробити тільки вчені-експерти, авторитет яких визнаний міжнародним вченим співтовариством за їх вагомий внесок у розвиток науки. Тому створення системи самоврядування, заснованої на експертній оцінці результатів діяльності, є першочерговим завданням для нашої країни та її наукового співтовариства. Тільки таким чином можна буде застосувати принципи відкритості, конкурентності та наукового самоврядування, які зроблять прозорими фінансові потоки і ускладнюватимуть створення корупційних схем. 

На сьогоднішній день з вирішенням завдання побудови дієвих механізмів і внутрішніх противаг, що стримують розвиток корупційних схем, найкраще впоралися демократичні суспільства, побудовані на принципах вільної конкуренції, поділу влади і розвиненого місцевого самоврядування. Тому й наукова сфера теж повинна взяти ці принципи на озброєння.

Ідея академічного самоврядування вже давно реалізована в розвинених країнах і має різні форми та механізми, які є цілком адекватними й досить ефективно працюють. Насправді, розглядати це складне та багатостороннє питання необхідно в комплексі з питанням про самоврядування вищої освіти. А заміна "академічної бюрократії" (пропонована автором цитованої статті) бюрократією державною абсолютно не означає нового підходу в управлінні українською наукою. 

Автор висловлює думку, що "академічній бюрократії" можна було б дозволити самостійно визначати "напрямки роботи", якби в Україні функціонувала інноваційна економіка, як у країнах ЄС, а "основний обсяг фінансування на дослідження надходив від бізнес-структур". Ця теза виглядає сумнівною. Оскільки, по-перше, при неефективному управлінні бюрократією (чи то академічною, чи чиновницькою) суспільство і держава ніколи не отримають довгоочікуваних "дивідендів" наукової думки у вигляді "наукового результату". А по-друге, зі структурою або системою, яка працює неефективно, представники бізнесу, які є доволі прагматичними, довго співпрацювати не будуть. 

І звичайно, слід звернути увагу на той факт, що насправді, в країнах ЄС і США саме держава фінансує значну частку наукових досліджень і створює додаткові преференції для приватного бізнесу, щоб він підключався до фінансування наукомістких проектів. Наївно вважати, що як тільки з'явилася якась наукова ідея, бізнес відразу ж з радістю береться її втілювати. Від моменту появи ідеї до моменту її реалізації в технологічному процесі, який буде приносити прибуток, цей "інноваційний продукт" проходить ще як мінімум три—чотири стадії: лабораторного зразка, дослідних зразків, їх доопрацювання, розробки технології, придатної для масового виготовлення, і тільки потім ставиться питання про конкретний бізнес-план з видимим доходом, цікавим для бізнесу. Тому створення механізмів, які б дозволяли абстрактному бізнесу бути зацікавленим у використанні високотехнологічних розробок, — це непросте і багатоступеневе завдання, яке розвинені європейські країни намагаються вирішувати в рамках нових ініціатив та програм, наприклад Horizon 2020, що фінансуються ЄС за кошти платників податків.

Що стосується тези про те, що результати досліджень цікаві тільки самим вченим. Тут треба нагадати кілька прикладів з історії науки. Напевно, всі вивчали у школі, як свого часу маловідомий фізик-експериментатор Майкл Фарадей проводив досліди з якимось там магнітиком, і його впливом на рух стрілочки компаса. Яким же наївним був цей фізик-експериментатор! І навіщо він займався такою нісенітницею? Але ж саме так була відкрита електромагнітна індукція, покладена в основу роботи всіх сучасних електродвигунів. І як ми тепер уявимо наше життя без електрики? Або візьмемо, приміром, бактеріолога Олександра Флемінга, який випадково помітив серед пануючого в лабораторії безладу, що пліснявий гриб може якимось чином пригнічувати ріст бактерій. Після публікації його роботи пройшло більше десяти років, перш ніж медики навчилися використовувати отримані знання для створення антибіотиків та боротьби з бактеріальними інфекціями. Відтоді антибіотики врятували і продовжують рятувати мільйони життів. 

Але якщо міркувати відповідно до логіки прагматиків-управлінців, то користі для народного господарства тих часів ні фізик-дивак, ні його колега-біолог не приносили жодної, а тільки займали приміщення, які, наприклад, з більшою користю можна було використовувати як стайню або здавати в оренду якомусь заповзятливому клерку.

Схожих прикладів з історії науки і техніки можна наводити безліч, тому вимагати від науки "все і зараз" — як мінімум недалекоглядно. 

Чи не єдина теза у статті С. Захаріна, з якою можна погодитися, стосується необхідності створення ефективної системи експертизи проектів при розподілі ґрантового фінансування. Це цілком можливо зробити, використовуючи принципи та моделі західних колег: максимальна доступність інформації, відкритість і прозорість процедур, участь незалежних іноземних експертів. Але також важливо розуміти, що ґрантова система гарна для підтримки короткотермінових досліджень, що мають осяжний прикладний характер, а фундаментальні дослідження, які, як правило, є науко- і видаткомісткими та приносять результат не одразу, а у далекій перспективі, мають фінансуватися на певному базовому рівні досить тривалий час. Саме так підтримуються чимало західних центрів, таких, як ЦЕРН, дослідні інститути Макса-Планка і багато інших. 

Отже, механізми наукової самоорганізації вже давно продумані, і багато в чому успішно реалізуються країнами ЄС, Японією, США. Вони не являють собою нічого нового, а знову-таки засновані на грамотній системі підбору експертів, чіткому регламенті роботи експертних комісій та відкритості процедур. У цих питаннях можна скористатися, наприклад, досвідом функціонування таких суспільних академічних організацій, як DAAD та DFG, або Фонду Олександра фон Гумбольдта. До речі, показово, що, наприклад, в США Американське математичне товариство (громадська організація) є розпорядником грошей на ґранти, які виділяються National Science Foundation (державним фондом). Суть у тому, що механізм прийняття рішень повинен бути таким, що стримує створення корупційних схем. Ось вам і академічне самоврядування в дії, коли держава не боїться довіряти академічній громадськості розподіл грошей платників податків. Виходить, що справа зовсім не в тотальному контролі держави над науковим співтовариством і сильному бюрократичному апараті, який у все втручається, а в тому, щоб бюрократія не заважала, а створювала умови для здорової внутрішньонаукової конкуренції. Тоді не буде необхідності шукати способи розділити вчених на "поганих" і "хороших", "працьовитих" та "ледачих", а працюватимуть звичайні ринкові механізми, тільки не в галузі товарів споживання, а в змаганні нових ідей та відкриттів.

Так кому ж, у підсумку, дістанеться любов, а кому гроші? Державі чи науці?

У даному контексті це питання неактуальне. Адже наука — частина здорового суспільства, його дитя, створюване і підтримуване державою задля блага майбутніх поколінь. Це любов батьків до дитини, творця до свого творіння, і для неї не існує поняття ціни. Любов — завжди за рамками. Любов — просто є, поза часом і простором. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
38 коментарів
  • zzz555 14 августа, 09:38 Почитайте статью В.Локтева, размещенное на сайте НАНУ: http://www.nas.gov.ua/UA/news/Pages/contents.aspx?ffn1=ID&fft1=Eq&ffv1=1862 Вот это умище! Вот она - академическая мудрость! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Oxyz 13 августа, 16:27 Спросите Вадима ЛОКТЕВа, академика НАН Украины, скоко денег за 23 года было потрачено на тепловизионную технику и фундаментальные исследования по этому направлению. А тепловизоры приходится импортировать. При Сталине подобные вопросы уважаемым академикам задавали бы в подвалах Лубянки. Я бы этих академиков лишил бы гражданства за развал науки и выслал в Россию - если их там примут в РАН, это будет покруче всяких санкций...
    lesya 13 августа, 20:27
    Тут два аспекта -разработка и производства. Если не разработали - с них спрос, опять же, если была возможность. Потому что общество прогнило, никого тепловизоры не интересовали. А клич всеобщий был - обогащайтесь .
    Oxyz 14 августа, 16:30
    тепровизоры всегда были нужны оборонке, но проще было покупать у французов чем иметь дело с академиками. Прогнила власть, и тотально сгнило руководство НАНу, да и сама академия не вписывается в современное мироустройство.
    lesya 14 августа, 17:25
    У французов - проще. Каждый на своем месте покупал за границей. Бюджет - дорогие автомобили, медицина - лекарства, магазины - продукты и т.д. Вот и экономики нет. У французов проще, но пенсии они никому не платят.
    lesya 14 августа, 17:34
    Тут идея такая - создать Центр решения проблем, на базе ученых, других специалистов. А работа такая - обсуждение проблем, помощь во внедрении, круглые тематические столы. Избавиться от бюрократии, каждый может участвовать, чтобы не было опять - Ах Уважаемые члены всех членов и т.д.. Везде одни члены - толку никакого. Включить науку в решение проблем, только не старым путем, когда приглашают почетного( по нечетным не приглашают), когда надо дыру по-умному закрыть, а,действительно, начать процесс влияния науки на общество. А ,еще, лучше создать Партию Университет+наука(включить все Университеты, консолидировать на уровне образования, науки, учителей, да и медиков и других). Уже можно создавать. Большой кластер получится - преподаватели, студенты, научные, и другие. Но, только , не для псевдодеятельности ради членов всех членов, а ради построения общества, ради настоящей достойной деятельности, ради будущего.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 12 августа, 22:21 Наука находится в таком же состоянии как и все общество. Науке нужны деньги. Можно конечно развалить то, что осталось, только какая от этого польза. Науке нужна связь с обществом , производство идей должно внедряться. Сейчас запрос на экономический План развития, только все так заполитизировано, что любая мысль,которая не устраивает сразу вызывает отторжение. В таких условиях наука не может дать толчок развитию. Вообще, все общество должно консолидироваться и стать связанным. А фронт работ у науки очень большой. Тоже состояние и с чиновниками, общество находится в состоянии полного застоя. Работы полно, а финансирования нет. Вот такой вопрос должна предложить сейчас наука - как будут работать финансы, какие предприятия развивать, как развивать внутренний рынок и поднять уровень жизни, а также рабочие места. Если не будет преодолена проблема разрозненности, постепенно и наука не будет нужна - выживайте как хотите.
    Pedagog 12 августа, 23:40
    = Науке нужны деньги = = Науке нужна связь с обществом = = производство идей должно внедряться = = запрос на экономический План развития = = толчок развитию = = в состоянии полного застоя = = преодолена проблема разрозненности = = фронт работ у науки очень большой = Уважаемая фронтовичка ! Сочиняете диссертацию? Инновационно-экономическую? Кандидатскую. Для докторской словоблудия явно мало.
    zzz555 13 августа, 12:34
    "Науке нужна связь с обществом" - мне кажется, мысль очень правильная! Пока общество отстаивает суверенитет и территориальную целостность Украины, а люди в восточных областях не имеют доступа к питьевой воде уже две недели, "научные деятели", прикрывшись академическими мантиями, продолжают свои темные махинации. Науке нужна связь с обществом!... Кстати, наука уже давно предложила - "какие предприятия развивать". А толку с этих предложений?
    lesya 13 августа, 20:24
    z5 - наука очутилась в вакууме, нет выхода на общество, внедрение - я про это писала. А махинации у нас везде, куда ни плюнь. Надо с парламентариев и бизнеса , а также чиновников высшего ранга вычистить махинации и тогда наука сама путь найдет. Там люди намного развитие, чем выше названые.
    lesya 13 августа, 20:20
    Кстати да, а если внедрить - на докторскую потянуло бы, я в экономике на уровне настоящего академика буду. И напрасно, Вы иронизируете, от того как заложена экономическая система(ее пропорции) зависит и Ваша жизнь и жизнь Ваших детей.
    zzz555 14 августа, 09:42
    Я согласен с Вами, Вы все правильно пишите! Небольшой выход на внедрение все-таки есть, но он скорее исключение, а не правило. Проблема в том, что в Академии и институтах сидит множество бездельников и откровенных воров. Впрочем, в других сферах ситуация еще хуже... Ученые ежегодно разрабатывают тысячи стратегий, программ, концепций, планов, там заложены хорошие мысли, но пока не будет политической воли это реализовывать - это деятельность будет называться имитацией.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pedagog 11 августа, 14:08
    zzz555 9 августа, 20:13 Авторы снова затянули старую песню о 1,7%... Они пишут: "Хорошим показателем является процент ВВП, инвестируемый в научные исследования. Если в развитых странах он превышает 3%, то в Украине в 2013 г. упал до рекордно низкого показателя — 0,29%, хотя законодательно декларируются бюджетные ассигнования на уровне не менее 1,7%". Люди добрые! Когда же Вы научитесь читать закон? В ч.3 ст. 34 Закона "О научной и научно-технической деятельности" сказано: "Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України". Во-первых, речь идет не о финансировании академии или научных исследований, а о финансировании научной деятельности и научно-технической деятельности. Научно-техническая деятельность делается не только в академии, но и на заводах, в корпорациях, научно-технических организациях. Во-вторых, науку у нас "делают" не только академии и научные организации, а также и вузы. Финансирование вузов осуществляется по статье бюджетной классификации "Образование". А в-третьих - да, в нашей стране нет денег. Наша страна - вся в долгах. Наша страна - в войне. Наша страна разворована. Требовать в такое сложное время денег на "свободное творчество" - просто аморально.
    Наука в военное время. Вадим ЛОКТЕВ, академик НАН Украины. 30 июля, 2014. Почему периоды социально-экономических потрясений являются наилучшими для ее развития и как Украине действовать в нынешней ситуации http://www.day.kiev.ua/ru/article/obshchestvo/nauka-v-voennoe-vremya
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Reader_28 10 августа, 22:20
    zzz555 Сегодня, 14:20 Да, я с Вами согласен. "Руководство национальных академий наук" (а таких академий в нашей стране аж 6) - такая же банда, как и другие, сидят на бюджетных потоках, торгуют дипломами и сдают площади в аренду за бесценок приближенным структурам. Наши власть имущие просто не хотят с этой бандой связываться, ведь даже небольшое сокращение "ученых-бездельников" преподносится как уничтожение "уникального научного потенциала". Поэтому нашим академиям просто потихоньку урезают финансирование. Ужас весь в том, что академики и их родственники все равно ворочают миллионами, а молодые продуктивные ученые вынуждены или уезжать за границу, или уходить в бизнес.
    Если НАНУ финансирования не хватает, то как можно объяснить существование очень немалого числа научных пенсионеров, годами получающих зарплату из бюджета институтов?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Andrii Slonchak 10 августа, 13:11 Очередная пустая демагогия. Да, несомненно, наука нужна для развития страны. Как прикладная, так и гуманитарная. И система эффективного финансирования науки давно известна и функционирует эффективно в развитых странах. Система работает простым образом. Составляется проект исследования, который оценивается независимыми специалистами в области. Проект может быть как прикладной, так и фундаментальный. Оценивается же степень его научной новизны, возможный выход, способность авторов проекта его реализовать, наличие у авторов оснований для проведения исследования (предварительные данные, результаты других исследований позволившие сформулировать гипотезу) . На основании экспертного анализа на проект выдается или не выдается Грант. О выполнении проекта отчитываются как правило статьями опубликованными в солидных международных журналах. И внедрение этой системы в Украине решило бы вопрос о недостатки финансирования науки. Выделение же бюджетных денег на науку целиком, а не на конкретные проекты, которое сейчас и практикуется в Украние, как раз и является пережитком совка. И ведет к следующему: 1) оседание львиной доли денег в карманах руководства академии наук, институтов и т.д., в общем у всех через кого эти средства проходят в своем длительном путешествии к ученому 2) существованию "ученых" которые в лучшем случае приходят на работу чтоб пить чай, а иногда и не ходят на нее вообще месяцами. Второй аспект заслуживает отдельного внимания т.к. не только наносит вред бюджету, но и дискредитирует саму науку. Дело в том что в наследство от совка нам досталось огромное количество "институтов проблем тьматьматических наук", которые были созданы много лет назад и, возможно, с какой-то целью, но себя не оправдали. Институтов таких огромное количество. Помимо них существует и ряд отделов в солидных институтах которые уже давно не проводят никаких исследований и отчитываются результатами 20-ти летней давности. Причиной существования этого таких "ученых" является отсутствие конкуренции за получение средств и нормально отчетности о проведенных исследованиях. Весь этот балласт вытягивает бюджетные деньги, которые могли бы быть направлены в те институты и лаборатории, которые действительно продуцируют новые знания несмотря на все финансовые трудности, если бы система финансирования науки была переведена на гранты вместо сливания бюджетных денег в общую трубу. Естественно, чтоб система Грантов работала, необходимо устранить коррупцию при их распределении, которая на данный момент цветет и процветает. И я согласен, что наиболее разумным методом решение этого вопроса будет активное привлечение независимых иностранных экспертов к оцениванию проектов.
    zzz555 10 августа, 13:41
    Да, в нашей науке все именно так! И вот как раз С.Захарин и писал о том, что распределение средств должно быть эффективным, грамотным, нацеленным на результат, а не карикатурным и бездумным, при котором миллиарды "растворяются" неизвестно где, зато плодится "околонаучная" макулатура. Бюджетные деньги в наше суровое время должны доставаться не академикам, получившим свои звания при социализме, а продуктивным ученым, которые признаны на мировом уровне. Судя по моим наблюдениям, процентов 50 институтов можно смело сократить или "сузить" до уровня отдела на 5-6 человек - это пойдет только на пользу.
    Andrii Slonchak 10 августа, 14:09
    Полностью согласен. Но сомневаюсь что у кого либо хватит смелости это реализовать. Ведь сокращение "ученых" и закрытие институтов сразу будут преподнесены как геноцид правительства против науки с огромным бурлением прессы и т.д. Неговоря уже у том что руководство академии наук сделает все возможное чтоб не допустить того чтоб денежные потоки направились на конкретные проекты и перестали омывать берега президиума.
    zzz555 10 августа, 14:20
    Да, я с Вами согласен. "Руководство национальных академий наук" (а таких академий в нашей стране аж 6) - такая же банда, как и другие, сидят на бюджетных потоках, торгуют дипломами и сдают площади в аренду за бесценок приближенным структурам. Наши власть имущие просто не хотят с этой бандой связываться, ведь даже небольшое сокращение "ученых-бездельников" преподносится как уничтожение "уникального научного потенциала". Поэтому нашим академиям просто потихоньку урезают финансирование. Ужас весь в том, что академики и их родственники все равно ворочают миллионами, а молодые продуктивные ученые вынуждены или уезжать за границу, или уходить в бизнес.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • zzz555 9 августа, 20:13 Авторы снова затянули старую песню о 1,7%... Они пишут: "Хорошим показателем является процент ВВП, инвестируемый в научные исследования. Если в развитых странах он превышает 3%, то в Украине в 2013 г. упал до рекордно низкого показателя — 0,29%, хотя законодательно декларируются бюджетные ассигнования на уровне не менее 1,7%". Люди добрые! Когда же Вы научитесь читать закон? В ч.3 ст. 34 Закона "О научной и научно-технической деятельности" сказано: "Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України". Во-первых, речь идет не о финансировании академии или научных исследований, а о финансировании научной деятельности и научно-технической деятельности. Научно-техническая деятельность делается не только в академии, но и на заводах, в корпорациях, научно-технических организациях. Во-вторых, науку у нас "делают" не только академии и научные организации, а также и вузы. Финансирование вузов осуществляется по статье бюджетной классификации "Образование". А в-третьих - да, в нашей стране нет денег. Наша страна - вся в долгах. Наша страна - в войне. Наша страна разворована. Требовать в такое сложное время денег на "свободное творчество" - просто аморально. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Oxyz 9 августа, 19:41 Это в мирное время - любовь и благодать. А сегодня надо этих академиков строить и на восточный фронт. Если погибнут, значит воевали не по науке, а те кто выживет - будут частью здорового общества. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • zzz555 9 августа, 18:47 1. Авторы утверждают: "наука — это сфера деятельности человека, направленная на получение новых знаний". Сегодня мой сын читал учебник по математике для 5 класса. Значит, он занимался наукой! 2. "Пойди туда, не знаю куда, найди то, не знаю что" — это принцип, согласно которому исследователь идет в неизведанные сферы". Но почему украинский налогоплательщик должен это оплачивать? 3. Авторы ссылаются на Адама Смита, Иммануила Канта, Эрроу, Дебре, Вальраса, Фарадея, Флеминга. А почему бы не сослаться на современных украинских ученых мирового уровня? Потому что их нет! 4. "Заказывать" научную тематику никто не должен..." - утверждают авторы. Отлично! Давайте к существующим 6 национальным академиям создадим еще 20, дадим им бюджетное финансирование и скажем: делайте что хотите. 5. Самые большие открытия - изобретение огня, изобретение колеса, изобретение языка - человечество сделало без государственного финансирования. Без бюджетной подпитки творили Маркс, Тесла, Ньютон, Коперник, Сковорода, Шевченко. Зато за деньги государства ученые придумали атомную бомбу. 6. Тезис о том, что государство должно обильно финансировать украинскую науку - как минимум, сомнительный, потому что объем финансов не влияет на эффективность "свободного творчества" (о чем пишут авторы). 7. Ссылки на выводы Адама Смита, сделанные им в 1776 году - это блеск. Если Адам Смит ничего не писал об интернете - это ведь не повод отрицать интернет. 8. В ЕС 50-60% денег на науку поступает из корпоративного сектора. 2 из 3 ученых работают в корпоративных лабораториях. Можно ссылаться на Адама Смита сколь угодно раз, но скоро такое соотношение будет и у нас, ведь мы идем в Европу. 9. "Механизм принятия решений должен быть таким, который сдерживал бы создание коррупционных схем". Какая свежая мысль! Мы и не знали! 10. "Ведь наука — часть здорового общества, его дитя, создаваемое и поддерживаемое государством ради блага будущих поколений". Отличный тезис, давайте этой части "здорового общества" выделим еще три миллиарда!
    Pedagog 9 августа, 18:52
    Такое впечатление, что эта статья - выступление на общем собрании НАНУ или подобном научно-организационном "мероприятии".
    zzz555 9 августа, 19:08
    Цель этой статьи - поддержать у налогоплательщика романтический образ украинской науки, в которой работают чистые и талантливые люди, во имя прогресса и свободы пекущиеся о счастье каждого. Эти тезисы разработаны в Центре Доброва и регулярно запускаются в информационное пространство.
    Pegagog 9 августа, 19:19
    Если бы только тезисами этот центр ограничивался. Он теперь поставляет молодые руководящие кадры для Фонда фундаментальных исследований и дает приют не очень молодым из Президиума НАНУ.
    Do_Cent 9 августа, 20:56
    Браво, хорошее и точное заключение по цели этой статьи! И прочих статей этого рода.
    Pedagog 9 августа, 19:13
    = 8. В ЕС 50-60% денег на науку поступает из корпоративного сектора. 2 из 3 ученых работают в корпоративных лабораториях. Можно ссылаться на Адама Смита сколь угодно раз, но скоро такое соотношение будет и у нас, ведь мы идем в Европу. = Вы представляете себе академика НАНУ в корпоративной лаборатории? Только в ключевой, только с государственным финансированием и привозным Нобелевским лауреатом.
    zzz555 9 августа, 19:26
    В моем понимании "среднестатистический" украинский академик - это человек, который благодаря советским традициям и родственным связям смог обеспечить себе правильные результаты "избрания" и таким образом получить доступ к пожизненному содержанию за счет государства. К высокой науке и ключевым лабораториям такой человек не приучен. А Центр Доброва - изначально задумывался как специальный "запасный аэродром" для словоблудцев и бездельников, они существуют благодаря академикам, получившим свои звания при социализме.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pedagog 9 августа, 18:29
    Petrovich Сегодня, 09:35 Молодцы! Не хватает только очевидного вывода: существующая организация академической науки является тормозом развития науки и нужна только престарелым и не очень бенефициариям, не способным производить конкурентоспособный на мировом научном рынке продукт. Юлия, так держать.
    Подросла достойная смена престарелым бенефициарам академической науки, превосходящая их по уровню словоблудия и готовая производить конкурентоспособный руководящий и направляющий бумажный научно-организационный продукт в Президиуме НАНУ.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Курс валют
USD 24.88
EUR 28.34