Західна Україна — на вихід

Остап Дроздов 11 квітня 2014, 20:50
фото

Читайте також

"Рятуючи" Схід (який іще довго тягнутиме всіх на дно), Україна ризикує втратити Захід (який завжди тягнув усіх уперед). 

Донедавна перевіреним секретом спокою в Україні була відсутність руху куди-небудь. Допоки Україна багато разів марнувала свої шанси і тихесенько жила собі на самопливі — доти вона була спокійною. Це завжди задовольняло Схід. Україна відносно спокійно дрейфувала до Революції-2014 тільки тому, що всі ці роки Україна була Сходом. Вона культивувала інертність, абсолютне толерування дрімучої совковості й боязнь ризикувати. Усі ці роки Схід мовчав тільки тому, що завжди мав свою владу, яка у свою чергу консервувала всі їхні непорушні традиції родом із совєтчини. І він мовчав би й далі — якби не Захід. 

Україну струсонули західняки. Основним мотором Революції є вони. Це не Україна захотіла бути іншою — це Львів захотів, аби Україна стала іншою. Решта країни просто вичікувала, коли ж з'явиться "безбашенний" ідіот, який почне першим. Коли на Майдані обжилися галичани, натхненні підтримкою киян, — з садків вишневих коло хати повиходили брати-українці й разом довели справу до кінця. Львів повстав не проти Януковича — а проти України, яка готова була лежати під Януковичем. Галичина завжди марила своєю місією обламати український терпець і розтермосити летаргічну Україну. Це й сталося. Це й запрограмувало неминучий реванш Сходу, який звик усі ці роки бути Україною. Схід фатально важко переживає свій вихід з гри. А Заходу бракує зухвальства стати Україною. Тому, діставши ляпаса від западенців, Схід мститиметься. Довго й жорстоко. Така його онтологія. Він завжди буде злий. 

Найбільший драматизм соборної України полягає в тому, що вона не може застосувати рятівну хірургію щодо себе самої. Вона завжди повинна бути гіперобережною і малорухливою, боячись розлити воду з перекособоченого глечика. Ми всі — жертви красивого соборницького міфу. Солодкого, як дим. Вигідного, як два на два. Примарного, як віра в лотерею. Україна пафосно культивує свою соборність — і нічого не робить для її реалізації. А вона нічого й не може робити — інакше проллється вода з перекособоченого глечика. Західняки пролили не лише кров — вони пролили воду, яку всі режими так ретельно втримували в умовах тотального нічого-не-роблення. Захід, який 23 роки свято ніс ідею соборності, перший зруйнував таку вигідну східнякам "рівновагу". Їх, східняків, завжди влаштовувала модель: влада — наша, мрії — ваші. На інше вони не погоджувались. І тепер не погодяться, бо їм "западло" увімкнути Інтернет і сформувати адекватну картину світу.

Мешканці Сходу мають козир — мовляв, у вас же ж був ваш Ющенко, і що з того вийшло? Цим козирем східняки радо криють тезу про те, що галичани ніколи не мали своєї влади. Річ у тім, що Ющенко до Галичини має такий же стосунок, як і Ахметов до чесної конкуренції. Тобто ніякого. Ющенко не був галицькою владою. І не був галичанином. І не став ним навіть після того, як, ганебно втікаючи з посади, в останній день присвоїв Бандері звання Героя. Ющенко був вимушеним вибором галичан проти креатури Сходу — зека в квадраті. А що — ми мали голосувати за донбаського монстра, який падав від яйця і обзивав опонентів козлами? Тому козир з Ющенком насправді таким не є. Епоха Ющенка не була епохою західних цінностей при владі. І всі галичани, які виринули на всеукраїнських посадах при Ющенку, насправді були клубом нацдемівського підлабуззя — гірші з гірших. Також східняки повинні враховувати суттєву річ: донецькі, приїхавши до Києва, дуже швидко робили з нього другий Донецьк — а львівські, приїхавши до Києва, вже наступного дня ставали типовими киянами, залишаючи свою львівську ідентичність у купе поїзда. 

Осмислюючи Україну в масштабі "од Сяну до Дону", ми уподібнюємося до гоголівської птахи, яка долетіла до середини Дніпра — і заклякла. Птаха розгубилася: чи стане їй сил долетіти до кінця — чи, може, не ризикувати й повернутися. Українська держава-птаха на кожних виборах, у кожному ціннісному питанні, в кожний момент доленосного вибору усвідомлювала всю нездоланність Дніпра. Україна весь цей час була такою совковою і паханською тільки тому, що Захід мовчав, зціпивши зуби від органічного неперетравлювання України Сходу. Здебільшого це була емоція повного нерозуміння, а подеколи навіть — ненависті до втрачених, зазомбованих, ніяких східняків. Схід завжди був тим якорем, який не давав Україні здійснювати прориви. Так вважали західняки, соромлячись своєї просунутості. Вони наче вибачалися за те, що Схід настільки відстав. Скромно ховаючи свої державницькі мрії в довгу шухляду, галичани мимоволі пристосовувалися, а згодом — псувалися в унісон із рештою країни, інфікувалися всіма болячками Сходу. І терпіли, терпіли, терпіли. Заспокоювали себе: їх більше, а нас менше. Що один їхній Донбас — це три галицькі області, включно з мертвими, живими й ненародженими. Переконували себе, що правдивий галицький патріот заради "єдиної соборної України, за яку полягли упівці" великодушно перетерпить усю цю шушваль, яку східняки рік за роком делегували до влади. Збігали роки. Запаси "юго-восточної" шушвалі виявилися такими ж невичерпними, як і "юго-восточний" страх що-небудь міняти, вчити англійську, їздити по світах, банально прагнути світових стандартів і витравлювати нафталінну ностальгію за совєтським побутом умиротвореного раба.

Західна Україна звикла до стабільного стану українського нещастя. Галичина буквально отетерівала на кожних виборах. І безсило розводила руками: ми до них із відкритою душею, а вони стрімголов утікають із лементом "бЕндеровцы, не трожь наше болотце!". Ніхто й не втручався. Всі недолугі спроби галицьких "нациків" повчати східняків наражалися на рефлекторне шипіння потривоженої змії. Хочете російську мову — нате, хочете російську пресу в необмеженій кількості — нате, хочете російські фільми й книжки — нате, хочете радянську героїку — нате, хочете двічі несудимого президента — нате. Лишень вважайтеся номінально Україною. Нащадки упівців навіть це готові були стерпіти. Вони продукували європейські цінності, патріотичні тренди — а східняки продукували добкіних, кернесів, колєсніченків тощо.

Тому Західна Україна, крім спалених нервів і втрачених мрій коли-небудь застати вистраждану Україну, не отримувала нічого. Я знаю людей, які через це плакали. Щиро плакали, підсвідомо змирившись із тим, що живуть не в країні своєї мрії, а в макро-Донбасі од Сяну до Дону. Був час, коли я навіть насміхався із цих сліз, вважаючи їх проявом дурнуватої інфантильності. Але вперше я заплакав за Україною 30 листопада 2013 року, коли побачив моторошні кадри, як беркутівці б'ють у живіт вагітну студентку під час зачистки Євромайдану. Мене душили сльози не за конкретну студентку чи її ненароджене дитя — а за Україну, мою розтоптану Україну Майбутнього. 

Західнякам зірвало башту. Одного чорного дня вони зрозуміли, що в них немає країни. Немає. Немає нічого, крім переповненої шухляди відкладених на потім мрій. Те, на що вони приречено погоджувалися всі ці 22 роки, насправді виявилося виплодом диявола. Західняки відчули пекучий сором перед самими собою — за те, що так довго прилаштовувалися під Схід. 

Того дня Львовом їздили машини й безустанно сигналили, закликаючи містян рушати на Київ. Львів вимер. Десятки тисяч людей з усієї Галичини рвонули на Майдан. Західнякам набридло терпіти навіть не владу — а власну безпорадність. Боже мій, невже й цього разу нас не підтримають? — це запитання мучило кожного, хто в обгорткову Україну захотів вдихнути справжній зміст і розраховував на підтримку "базового регіону". 

А Схід не підтримав... Схід (у своїй більшості) не підтримав Майдан свідомо. Парад сепаратизмів, який ми спостерігаємо зараз, — це, на жаль, не лише "происки врагов". Це — прогнозований реванш Сходу у відповідь на перемогу Заходу. Захід усі ці роки мучився в країні Сходу. Але Схід ніколи не погодиться прожити навіть день у країні Заходу. І Схід ніколи не зрозуміє всіх цих тонкощів, що насправді західняки так само в шоці від Юлі, Турчинова й Кулі-в-лоб. Схід так само не здатен зрозуміти, що нова влада — це не є влада Майдану. Що ми нею вкрай незадоволені. Схід не житиме в Україні, яка стрімко очищується, прагне стати Європою і жадає якісного розвитку. Успішна, прогресуюча Україна колотиме їм очі, вказуючи на їхню допотопність і ретроградність. Схід так і лишиться на щаблі "не трожь наше болотце!", обгороджене георгіївською стрічкою. Потрібні цілі десятиліття, аби прищепити східнякам нові агенти правильного зростання й мислення. Цих років у нас немає. У Заходу — точно немає. Він, набравши розгону, не може чекати аутсайдера й піддаватися йому. Це нечесно.

Зараз погляди всіх сущих українців спрямовані на те, чи вдасться Україні втримати Схід з усім суцвіттям його примітивних фобій. Усім якось не до Заходу — з усім суцвіттям його мрій, очікувань і вимог. Мовляв, вони свої, вони перетерплять, вони зрозуміють, вони ж бо наші. Так було завжди. Але так не буде цього разу. На правах мотора Революції Захід має моральне право качати права в цій країні. І формувати свій порядок денний. Так, ми будемо радо голубити кримських біженців, яких чомусь не хочуть приголубити східняки. Ми будемо скидатися останніми грішми на українську армію, розкрадену східняками. Ми будемо мовчки отетерівати від заявочок на кшталт "мы не собираемся разговаривать на вашей телячьей мове". І терпіти в післяреволюційній Верховній Раді їхню Лєну Бондаренко, Аксану Калєтнік, Царьова та інших істот, які ще два місяці тому закликали беркутівців не церемонитися з "майданутими терористами". Перелік пунктів, які західняки змушені знову терпіти зціпивши зуби, росте з кожним днем. Проте… 

Шліфуючи стосунки зі Сходом, Україна втрачає Захід — найбільш продуктивний, ідейний і прогресивний сегмент. Шліфування стосунків зі Сходом, очевидно, закінчиться тим, що Україна, отримавши від Небесної Сотні шанс порвати з усіма старими практиками, поволі почне ставати… все тим же Сходом. Злегка відшліфованим, поліпшеним — але так само інертним, слабкодухим Сходом, який іще довго тягнутиме всіх на дно. Східняки ніколи не йшли на компроміс — вони ж не такі "безпринципні", як западенці. Це ми могли переходити на їхню мову з міркувань увічливості. Це ми могли щороку штампувати гуманітарні програми "Схід і Захід разом", на які вони плювати хотіли. Вони — не ми. Вони не погодяться на нашу владу — хоча ми всі ці роки во ім'я миру-злагоди погоджувалися на їхню. І якщо мені кажуть, що Донбас не підтримує сепаратистів, то я запитаю: де Донбас за Україну? Де ректори, де професура, де письменники, де журналісти, де артисти, де студенти, де партійні осередки? Де всі ті, хто у Львові давно б уже лежав під гусеницями танків, скоординувавшись за декілька годин у Facebook ? 

Цього разу Захід уже не мовчатиме. Він не погодиться на життя в умовах нещастя. Бо не за це західняків прорвало на Революції. І не за це вони йшли голими руками проти куль зі зміщеним центром. Донині компроміс зі Сходом — це завжди було слухняне виконання його забаганок. Так далі не буде. Якщо досі всі звикли, що Захід — свої, вони стерплять, — то Революція все поміняла. Це вже злочин — не слухати Захід заради Сходу, який постійно плодитиме нових януковичів, більших і менших. 

Больовий поріг західняків кардинально понизився. Уже не можна буде заколисувати міфами про "єдину соборну", заради якої слід поступитися своїми устремліннями. Уже не можна буде апелювати до місії рятувати Україну ціною зречення права самим бути Україною. Та й шухляда відкладених на потім мрій пішла на смітник. Усе до болю просто: Галичина нічого не втрачає, переставши бути Україною. А от втративши Захід, Україна вже не буде Україною — а таким собі Сходом, злегка відшліфованим. Цього разу від вибору не втекти. Якщо Україна не захоче слухати Захід і втілювати його державницькі устремління — Захід вдало робитиме це без України. Сепаратисти є не лише на Сході. З тією лише різницею, що донбаські сепаратисти мріють про приєднання до іншої держави, а галицькі — про заснування правдивої України. Де не буде місця дезорієнтованому регіону, який кричить не чіпати його.

Гегемонія Сходу повинна закінчитися. Інакше — немає сенсу. Інакше потонемо всі ми. Україна Заходу — безумовно краща за Україну Сходу. У всіх значеннях. Це розуміють навіть ті ж східняки, які невипадково сприймають Захід "яко почти заграницу". Російськомовні кримчани ахають від захоплення — такий чудовий і прихильний до них Львів. І їдуть вони чомусь саме сюди. За один день львів'яни зібрали шість мішків дитячого одягу для родини етнічного росіянина, який приїхав із Севастополя. Львів'яни безкоштовно дають свої вільні помешкання кримським татарам. І зустрічають їх на вокзалі з квітами. Мій сусід по під'їзду взяв до себе людину із Санкт-Петербурга, якого видворили з Росії за проукраїнські статті. Може, Сходу варто б захотіти бути Україною бодай із вдячності за львівські подвиги людяності? 

Україні доведеться вибрати, кого втрачати. Ну, або є інший вихід, який називається "синергетичний ефект". Із найглибшої кризи державності Україна виповзе тільки тоді, коли Схід і Захід скинуться своєю енергією. Нині слово за Сходом — чи захоче він бути Україною в широкому значенні слова. Це буде його остаточне слово, від якого залежить подальша доля Заходу. Приєднається до нового проекту України Заходу — ласкаво просимо. Не приєднається — ну то поплачемо, потужимо й зітхнемо з полегшенням.

 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
229 коментарів
  • Михаил Поляк 17 апреля, 18:56 прекрасная статья...Пора понять,что нету Востока,Запада и Центра,есть Украина... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Александр Ильичев 20 мая, 10:35 Никогда ни одной стране разделение не приносило ничего хорошего. Ни одного такого примера история не знает. Это все равно что правую ногу отнимать от левой вместо того, чтобы научиться нормально работать обеими ногами.
    afshir 20 мая, 18:43
    Важно определиться с принципиальным вопросом: а была ли единая страна? ... Вон, Югославия мучалась-мучалась с 1918 г. по 1991 г. (73 года!), а в итоге всё же распалась на 7 государств (причём 4 из 7 разговаривают фактически на одном языке). ... Может быть, всё потому что изначально (как у нас в 1920-м: Новороссию и Малороссию) соединили неединое, друг к другу не стремящееся (про Галичину, Волынь и Закарпатье с Буковиной просто промолчим).
    Алексей Муха 29 мая, 10:30
    по поводу "никогда ни одной стране": - Малайзия отделила от себя Сингапур в 1965 г., избежав таким образом кровавой гражданской войны, китайского засилия и в конце-концов, как показала история, оба государства только выиграли во всех отношениях; - Россия "отделила" от себя все республики в 1991 г., избежав тех же проблем, что и Малайзия и смогла, хоть как-то, выкарабкаться из глубокого экономического и политического кризиса (в конечном итоге) - думаю, можно найти еще немало примеров в истории, когда "искусственное разделение" было просто необходимо, чтобы избежать "естественного распада" (если не вырезать "воспаленный аппендикс", погибнет весь организм).
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • afshir 19 мая, 01:38 Автор отстраняется от тезиса, что Восток никогда не отождествлял себя с некой соборной «Украиной», а подсознательно (даже до апреля-мая 2014 г.) всё же - с некой др. страной (Новороссией?), автономной, но вместе с тем очень связанной с Большой Россией. … Именно это (размышление в рамках заданной им конструкции) не позволяет автору прийти к адекватным выводам. Про жульнические игры «донецких» и «оранжевых», ранее – кучмистов широкие слои простых людей на Востоке старались не думать. Советская действительность на самом деле приучала к аполитичному отношению к властям придержащим, даже когда последние, в 2000-е гг., брали людей за живое: лишали их детей полноценного (не ублюдочного!) русского образования: языка, истории, литературы. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Bell Anny 15 мая, 16:56 Раскол Украины принесет вред и Западной и Восточной Украине. Государства не будет. Западноукраинцы-негосударственные люди. Их даже советская власть не могла изменить. Большинство ездило по стране "шабашками" и строили хозспособов в колхозах фермы, дома, а грошики в карман. И сейчас шесть миллионов работает в Европе и ненавистной им России и -денежки в карман. А кто содержит государство? Тот, кто платит налоги. Восток тоже на расцветет. И будет всем несчастье. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • marina80 11 мая, 21:07 Вот, уважаемые коллеги, раз уж вы так хорошо разбираетесь в нюансах изучения украинского и русского языков в Украине, то помогите разобраться в моей конкретной ситуации. Я хочу, чтобы мои дети хорошо знали украинский язык и потому, отдала их в украинскую школу. Но поскольку Украина имеет особое геополитическое расположение - является своеобразным "мостом" между западом и востоком, то было бы разумно каждому гражданину Украины хорошо знать (как минимум) три языка - украинский, русский и английский. Хочу вам, уважаемые комментаторы, напомнить, что после войны с немецко-фашистскими захватчиками многие ученики в школе не хотели учить немецкий язык - захлестывали эмоции. А сейчас, учитывая экономические связи с Германией, сотрудники с немецким очень ценятся. Так и Россия - никуда не денется и нам придется и дальше строить с ней экономические и политические отношения. Так почему не ввести русский язык как обязательный во все школы, пока еще остались хорошие кадры? Неужели украинцам будет от этого плохо? Поэтому, обучая детей в украинской школе и нанимая при этом репетитора по русскому языку, я считаю, что не только мои, но и права всех украинцев, которые хотят быть всесторонне развитыми, нарушаются. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • marina80 10 мая, 00:19 Я тоже русскоязычная и тоже из Киева. Скажите, а то, что я вынуждена нанимать репетитора для детей, чтобы он научил их грамотно писать по-русски (я уже о литературе молчу), поскольку в школе такого предмета нет и не предвидится (особенно после победы галицких революционеров) - это притеснения или нет? Читаю статьи украинских журналистов - многие даже не знают когда в словах писать "тся", а когда - "ться". Писать надо (и не только журналистам), а в школе не учили. Зачем? А если рассматривать вопрос о притеснении с точки зрения, что за русскую речь не бьют на улицах, то тут я согласна - пока все ОК. Поэтому я за русский как второй государственный: без него Шевченко на завтрак, обед и ужин, поскольку украинская литература беднее на гениальных писателей и поэтов и "страдальческо-безнадежная" а дети должны мыслить широко и позитивно. А автору хочу сказать, что западенцам нечем особо гордиться - полякам да итальянцам утки выносите, впрочем, как и раньше, батрачили на панов. А гордый пролетариат строил электростанции, заводы, самолеты, добывал уголь, давал стране металл. Не пойдет шахтер в прислуги. А то, что экономическая часть Соглашения об ассоциации предусматривает, что Украина будет только поставщиком в Европу сырья (кукурузы да чугуна), то Вас,уважаемый автор, это не касается. Вам, скорее всего, не гривнами платят. Интеллигенция львовская вся с американских фондов кормится, потому ей все реформы хороши, не то, что людям на востоке.
    Lesya Ahtanin 10 мая, 18:48
    " Не пойдет шахтер в прислуги". Конечно, там же пахать надо, в прислугах то. Можно подумать, народ запада от хорошей жизни поехал в Европу ж...ы подтирать. Жить надо просто и детей кормить. А на востоке просто живет больше привезенных сталиным русских, которые, как известно, народ ленивый, им проще глаза залить водкой, чем идти работать. А Вы, уважаемая, живете в Украине, так извольте учить язык страны, в которой живете. Или отдайте ребенка в украинскую школу (поверьте, ему не повредит, в вузах преподают на украинском, ему же легче учиться будет потом). А если Вы так хотите все на русском, так езжайте в Россию, Вас тут не держит никто.
    Volodymyr Sklyarov 11 мая, 09:52
    Что за белиберду вы тут рассказываете? В Киеве полно русскоязычных школ. А в украинских есть для желания факультативы русского языка. Бросьте нести ересь, и езжайте в любимую Россию, если вам чуждо всё украинское. Да, я тоже русскоязычный киевлянин.
    Відповісти Цитувати
  • Наталия Ипатова 24 апреля, 21:42 Главное забыла! Я, русскоязычная из Киева, никогда не знала притеснения по языковому и национальному признаку. Готова отстаивать то, что государственным языком в Украине может быть только УКРАИНСКИЙ язык. А как по-другому??? Остальные языки тоже имеют право на существование, развитие, как в цивилизованных странах.
    afshir 19 мая, 01:56
    ... О числе государственных языков в странах Европы: в Швейцарии (4 яз.), Бельгии (2), Финляндии (2), можно добавить ещё Ирландию (2),Испанию (5), Данию (1 + 2 региональных: фарерский и гренландский)... И никакой из этих языков друг другу не угрожает... А, вот, что мешает определённой части украино-мыслящих и украино-говорящих (не говорю, что всем! Отнюдь. И слава Богу!) и рождает в их душах чувство "оккупированности" русским языком, то это чувство неполноценности, второсортности и т.п. в сравнении с великорусским языком. .... Почему? Разберитесь сами и сами сделайте выводы. ... Ищите причину в себе, а не у соседки в чужих руках... Так на селе обычно подсмеиваются!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Наталия Ипатова 24 апреля, 21:36 "Правительство не слышит Восток!" - А кого слышало правительство??? Люди! Нам дан шанс изменить свою жизнь. Дан он нам Небесной сотней и теми, кто стоял на Майдане. Не думайте о том, ЧТО вам может дать Украина, думайте о том, что каждый из нас может дать ЕЙ!. Мы сейчас можем стать самой свободной, самой счастливой страной. Или погрязнуть в претензиях к стране. Но ведь ею руководили те, кого выбирали вы, жители востока Украины! Каждый из вас прочитал программу каждого кандидата в Президенты??? Знаете, за кого будете голосовать? А почему именно за этого? Вы уверены? Думайте!!! Мы сейчас можем всё. Но для этого каждый должен думать своей головой. Украинцам с Запада Украины моё большое уважение и преклонение! Это вы отдали своих лучших сынов в Небесную сотню. Это вы приняли беженцев из Крыма! Я очень вас уважаю! Русскоязычная. Пытаюсь говорить по-украински. не хочется, чтобы было похоже на Азирова. Не обижайтесь! Приеду этим летом во Львов. Запад Украины, не оставьте нас! Мы к вам подтянемся.
    carref@list.ru 9 мая, 20:54
    А вы точно уверены, что эта ... "!небесная сотня" есть критерий чего-то и что вы должны ориентироваться на майдаунов?!
    Volodymyr Sklyarov 11 мая, 09:52
    А вы точно уверены, что мы должны ориентироваться на тех, кто сейчас похищает и убивает людей на Востоке?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Dmitrii Krilovskii 24 апреля, 02:34 Сам я с Днепропетровска. Отличная статья, отрезвляющая должна быть для про восточного движения. Да и чесноговоря нету уже давно... Запада и Востока....
    carref@list.ru 9 мая, 20:55
    А вам не кажется, что этот автор просто майдаун и что он живёт только своими западенскими заботами, совершенно не понимая, что он просто заговаривается?!
    Volodymyr Sklyarov 11 мая, 09:53
    А вам не кажется, что вы просто даун?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергей Соловухин 22 апреля, 11:19 Статья просто СУПЕР! Западная Украина — на выход. И как можно быстрее! Станьте наконец успешной, прогрессивной, продвинутой Украиной... И оставьте в покое Малороссию! Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
Киев 14 °C
Курс валют
USD 25.12
EUR 28.18